Библиотечное дело в Украине в 20-40 годах ХХ века

Бібліотечна справа в Україні в 20-40 роках ХХ ст.

Ще наприкінці XIX - на початку XX ст. Л. Б. Хавкіна, К. І. Рубинський та інші наголошували, що в Росії професія бібліотекаря не набула необхідної значущості, а системи професійної підготовки бібліотекарів взагалі не існує. Тільки в 1911 р. Перший всеросійський з’їзд з бібліотечної справи чітко окреслив статус бібліотекаря, визнавши цю професію як особливу, “вчену”, котра потребує спеціальної освіти. На жаль, пропозиції відомих бібліотекознавців К. І. Рубинського, А. І. Калішевського, Н. С. Сафронова про створення кафедр бібліотекознавства і бібліографії при Санкт-Петербурзькому та Харківському університетах, про викладання курсу бібліографії у вищих навчальних закладах не підтримала більшість з’їзду. Він віддав перевагу курсовій системі бібліотечної освіти, що згодом відбилось у відкритті короткотермінових бібліотечних курсів народного університету Т. Шанявського в Москві (1913), численних курсів у різних містах.

Перші пореволюційні роки - час пошуку форм і методів організації професійної бібліотечної освіти. Але її створення почалося з руйнації старої академічної школи як “архаїчної”. Сумнозвісна реформа вищої школи в Україні знищила університети. На руїні колишнього Харківського університету в 1921 р. відкривається Харківський інститут народної освіти (ХІНО) із факультетами професійної освіти та соціального виховання [1] й політосвіти (згідно з постановою РНК УСРР від 13 вересня 1925 р. ) [2]. Це була єдина установа в Україні такого профілю з трирічним курсом навчання, згодом – чотирирічним. Навчальний план факультету (сюди приймали тільки членів КП(б)У та ЛКСМУ віком від 20 до 32 років, котрі мали не менше одного року стажу політосвітньої роботи [3]) зорієнтувався на підготовку універсального політосвітника, організатора й керівника великих політосвітніх установ. Додатково на базі основної підготовки з третього курсу навчання передбачалися такі спеціалізації: 1) шкільно-курсова; 2) книжно-бібліотечна; 3) екскурсійно-музейна. Але названі умови не давали можливості отримати вищу освіту безпартійним працівникам бібліотек з великим стажем роботи

Бракувало педагогічних кадрів. Якщо на факультетах професійної освіти й соціального виховання працювали відомі вчені колишнього університету професори Д. І. Багалій, О. С. Грузинський, А. А. Слуцьких, Є. С. Хотинський, Д. М. Синцов, М. П. Барабашов та багато інших, чиї прізвища не потребують коментарів, то новостворений факультет таких викладачів не мав. З часом організаторами навчального процесу стали партійні й профспілкові працівники, ветерани партії, керівники установ Наркомосу.

Факультет у зв’язку зі специфічним характером та новизною радянської політосвітньої справи, відсутністю наукової та навчальної літератури об’єднував у собі ознаки, з одного боку, навчальної, а з другого, - лабораторно-наукової установи, де політосвітній матеріал викладався і оформлявся в нові наукові дисципліни шляхом співробітництва лекторів та студентів [4].

Інститути народної освіти потребували реорганізації: ХІНО все більше ставав вузом з абсолютно різними факультетами, з різними методами роботи, які не могли забезпечити швидкої підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його розгалужують на ряд нових інститутів. 9 липня 1929 р. факультет політосвіти був реорганізований у Харківський інститут політичної освіти (ХІПО) [5]. Від підготовки організатора політосвітньої роботи широкого профілю вуз переходить до підготовки організатора-методиста конкретної галузі (бібліотечної, культосвітньої, антирелігійної), який володів би достатнім обсягом знань і навичок у відповідній сфері роботи. Випускники ХІПО мали стати й викладачами бібліотечних дисциплін політосвітніх і педагогічних технікумів, партшкіл, тобто політосвітпрацівниками, які б могли здійснити революцію в бібліотечній роботі, її реконструкцію [6]. В інститут приймали тільки членів партії. Кафедру бібліотекознавства очолювала відомий бібліотекознавець Н. Я. Фрідьєва. Навчальний план розраховувався на 3,5 роки, спеціалізація починалася з першого курсу. 53% навчального часу відводилося для викладання соціально-економічних

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные