Богдан Лепкий как писатель, литературный критик и историк литературы

війни Б. Лепкий, крім поетичних, мав п'ять прозових збірок («З села», 1898; «З життя», 1899; «Оповідання», 1901; «Кара та інші оповідання», 1905; «Ки­даю слова», 1911). Провідний мотив творчості письменника критикою виз­начений однозначно. Це — туга як концепційна домінанта, філософська категорія. Але якщо в поезії перева­жають ностальгічні почуття людини, що живе поза батьківщиною (вони є Першопоштовхом до творчості), то у прозі туга «запрограмована» в самому тексті. Герої оповідань Б. Лепкого (селяни, священики, учителі) щільно за-тйснуті тяжкими обставинами життя, загнані у безвихідь («Гусій», «Звичай­на історія»), обплутані павутиною за­бобонів, з яких несила вирватись («В глухім куті», «Кара»); звідси таке дбай­ливе нотування виявів селянської ак­тивності («Іван Медвідь», «Дочекався» та ін. ), увага до непомітних героїв культурної праці з їхньою здебільшо­го тяжкою долею («Оля», «Аванс»). А якщо повна свобода й приходить, то, як правило, зі смертю («Настя») або внаслідок усвідомлення людиною зв'язку з природою («Мій товариш»). Але найповніше характер своєї «іде­альності» автор висловив у повісті «Зломані крила» (1897), стверджуючи, що за всіх економічних негараздів від багатьох бід людину утримувала б па­м'ять про свою душу.

«Прорив» у сферу героїчного, коли особистість здатна змінити навіть істо­ричні обставини, Б. Лепкий зробив в історичній прозі, яка писалася вже за пореволюційних часів (повісті «Крутіж», «Сотниківна», «Орли», тетралогія «Ма­зепа»).

Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого 

Поезія Б. Лепкого - небуденна подія в українській літературі

Поетична творчість митця охоплює багато явищ життя: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо, вона розмаїта за жанрами (вірші-пісні, сонети, поеми, поеми-казки) та художніми засобами. У своїй поезії Б. Лепкий - тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси ліричного таланту Б. Лепкого виявилися, наприклад, у збірці «З-над моря» (1913). Ці вірші виникли внаслідок йото зустрічі з Адріатичним морем. Митець, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша, усім серцем прихилився до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу, переливи барв. Б. Лепкий в освоєнні нової для нього теми виступає проникливим поетом-ліриком, який у змалюванні картин моря виявляє багатство своїх душевних вражень і переживань, постійно відчуває себе часткою вічно живої природи. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в контексті стихій кеба й землі:

  • Бушують, гудуть і піняться
  • Розбурхані хвилі на морі
  • Задивлені в прояасть бездонну,
  • Спокійно горять ясні зорі.
  • («Чи може що кращого бути…»)

Поета захоплює краса «незглибимого синього моря», цей новий і прекрасний світ відкритий його душі. Він малює море у різних станах: спокою, бурі, проводячи відповідні аналогії між житіям стихії і людини, співаючи йому хвалу:

  • Ніч над морем, йдуть хвилі легенькі, мов мрії.
  • Далеко, ген далеко берег - край надії,
  • В прибережній капличці дзвенять: в небо чисте
  • Перлові звуки линуть: аве! аве! Христе!

«Мариністичний» цикл збірки Б. Лепкого, відзначаючись своєю «морською» специфікою, водночас за образною системою має чимало спільного з іншими циклами поета, зокрема карпатськими, де зелені полонини «грають шумами лісів», де небо сяє кольорами моря:

  • По небес великім, синім плаю
  • Зорі Бог розсипав, наче вівці…

Море - органічна частка

1 2 3 4 5 6