війни Б. Лепкий, крім поетичних, мав п'ять прозових збірок («З села», 1898; «З життя», 1899; «Оповідання», 1901; «Кара та інші оповідання», 1905; «Кидаю слова», 1911). Провідний мотив творчості письменника критикою визначений однозначно. Це — туга як концепційна домінанта, філософська категорія. Але якщо в поезії переважають ностальгічні почуття людини, що живе поза батьківщиною (вони є Першопоштовхом до творчості), то у прозі туга «запрограмована» в самому тексті. Герої оповідань Б. Лепкого (селяни, священики, учителі) щільно за-тйснуті тяжкими обставинами життя, загнані у безвихідь («Гусій», «Звичайна історія»), обплутані павутиною забобонів, з яких несила вирватись («В глухім куті», «Кара»); звідси таке дбайливе нотування виявів селянської активності («Іван Медвідь», «Дочекався» та ін. ), увага до непомітних героїв культурної праці з їхньою здебільшого тяжкою долею («Оля», «Аванс»). А якщо повна свобода й приходить, то, як правило, зі смертю («Настя») або внаслідок усвідомлення людиною зв'язку з природою («Мій товариш»). Але найповніше характер своєї «ідеальності» автор висловив у повісті «Зломані крила» (1897), стверджуючи, що за всіх економічних негараздів від багатьох бід людину утримувала б пам'ять про свою душу.
«Прорив» у сферу героїчного, коли особистість здатна змінити навіть історичні обставини, Б. Лепкий зробив в історичній прозі, яка писалася вже за пореволюційних часів (повісті «Крутіж», «Сотниківна», «Орли», тетралогія «Мазепа»).
Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого
Поезія Б. Лепкого - небуденна подія в українській літературі
Поетична творчість митця охоплює багато явищ життя: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо, вона розмаїта за жанрами (вірші-пісні, сонети, поеми, поеми-казки) та художніми засобами. У своїй поезії Б. Лепкий - тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси ліричного таланту Б. Лепкого виявилися, наприклад, у збірці «З-над моря» (1913). Ці вірші виникли внаслідок йото зустрічі з Адріатичним морем. Митець, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша, усім серцем прихилився до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу, переливи барв. Б. Лепкий в освоєнні нової для нього теми виступає проникливим поетом-ліриком, який у змалюванні картин моря виявляє багатство своїх душевних вражень і переживань, постійно відчуває себе часткою вічно живої природи. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в контексті стихій кеба й землі:
- Бушують, гудуть і піняться
- Розбурхані хвилі на морі
- Задивлені в прояасть бездонну,
- Спокійно горять ясні зорі.
- («Чи може що кращого бути…»)
Поета захоплює краса «незглибимого синього моря», цей новий і прекрасний світ відкритий його душі. Він малює море у різних станах: спокою, бурі, проводячи відповідні аналогії між житіям стихії і людини, співаючи йому хвалу:
- Ніч над морем, йдуть хвилі легенькі, мов мрії.
- Далеко, ген далеко берег - край надії,
- В прибережній капличці дзвенять: в небо чисте
- Перлові звуки линуть: аве! аве! Христе!
«Мариністичний» цикл збірки Б. Лепкого, відзначаючись своєю «морською» специфікою, водночас за образною системою має чимало спільного з іншими циклами поета, зокрема карпатськими, де зелені полонини «грають шумами лісів», де небо сяє кольорами моря:
- По небес великім, синім плаю
- Зорі Бог розсипав, наче вівці…
Море - органічна частка