Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Дипломатическая переписка как средство международной коммуникации

Дипломатичне листування як засіб міжнародної комунікації

Дипломатична служба у багатьох аспектах полягає в умінні працювати із документами. Ще у часи середньовіччя вважалося, що коли людина присвятила себе дипломатії, то повинна, принаймні, володіти трьома професійними якостями: добре говорити, добре писати та знати римське право. Навіть поняття "дипломат", "дипломатія" пов'язані із французьким терміном "diplomas" - офіційний документ (акт, хартія), що виходить від верховної влади. Це слово через латинь бере початок від древньогрецької назви складеного удвоє листка пергаменту [4, 7].

В усі часи в основі дипломатичного спілкування був дипломатичний протокол, дотримання норм якого слугувало виявом визнання та поваги до іншої держави, вираженням й уособленням не лише інтересів, а й цінностей кожної країни [7, 15]. Природно, що ці протокольні формули дещо змінилися із плином часу, однак залишили деякі свої первинні форми і використовуються зараз у своєму незмінному варіанті.

На думку відомого британського спеціаліста в галузі дипломатичного протоколу Рональда Барстона [9, 375], існує чотири основних види документів для ведення дипломатичного листування, а саме: ноти, листи, меморандуми та пам'ятні записки. Такий підхід фактично збігається з точкою зору не менш відомих російських знавців дипломатичного протоколу Ф. Ф. Молочкова та А. П. Бо-рункова [9, 376], праці яких є загальновизнаними і використовуються як посібники в дипломатичних навчальних закладах багатьох країн світу. У працях згаданих фахівців розглядаються особливості оформлення, функціонування дипломатичної кореспонденції. Дж. Вуд, Ж. Серре [4] та В

Попов [9] приділяють увагу перекладу англомовної дипломатичної кореспонденції російською мовою. Однак не висвітленою є специфіка перекладу клішованих форм англомовних дипломатичних листів україн­ською мовою.

Отож, мета статті - порівняти загальноприйняті норми вираження ввічливості держав у дипло­матичному листуванні в англійській та українській мовах. Однак у нашій статті ми розглянемо лише особливості клішованих форм, уживаних в нотах та листах.

Про велику значимість діловодства у системі міжнародних відносин свідчить те, що у Віден­ській Конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 24) [2] та Віденській конвенції про кон­сульські зносини 1963 р. (ст. 33) [3] спеціально зафіксовано, що документи дипломатичних представ­ництв та консульств недоторкані в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Дипломатичний документ - органічне ціле, що має дві адреси - уряд та народи. Якщо перший прямо називається в документі, то другий - мається на увазі. Слід пам'ятати, що мова спілкування держав - це не мова керівника та підлеглого, це мова рівних суб'єктів міжнародного права, і будь-яке применшення прав, достоїнств, престижу іншої суверенної держави є недопустимим. Дипломатичні документи є сворідною продукцією, що випускається у світ органами зовнішніх зносин.

Одна із найважливіших особливостей дипломатичних документів полягає в тому, що вони призначені для сприймання не лише вітчизняного, а й зарубіжного адресата, який може дотриму­ватись інших поглядів на міжнародні справи, звик до інших понять, іншої політичної мови й термі­нології. Якщо цього не врахувати у формулюванні кожного виразу, логічній побудові доказів, то документ буде малоефективний [8, 49].

Зрозуміло, що кожний дипломатичний документ, призначений урядові іншої країни, має певну практичну мету, а саме: вплинути на уряд-отримувач так, щоб він або пішов назустріч пропозиції, яка перед ним висувається, або з'ясував свою позицію, або утримався від певних дій тощо. Разом із тим дипломатичні

1 2 3 4