Дипломатическая переписка как средство международной коммуникации

документи (особливо ті, що оприлюднюються) відображають погляди на міжнародні відносини між державами, є виразниками світогляду країни-відправника.

Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом багатогранної повсякденної ди­пломатичної практики. Як одна зі складових частин дипломатичної роботи, що розкриває сутність останньої, воно вимагає від виконавця високої майстерності, фахового досвіду, бездоганного знання специфіки виконуваної справи (знання з історії питання, стану проблеми на момент складання доку­мента, юридичних, зовнішньополітичних аспектів проблеми тощо).

Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипломатичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом тривалого історичного часу, ці правила є загальноприйнятими в міжнародній дипло­матичній діяльності і їх слід розглядати як обов'язкові для використання. Порушення правил ве­дення дипломатичного листування може призвести до загострення відносин між сторонами.

Надзвичайно суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою укладаються дипломатичні документи. Формально міністерство закордонних справ і посольство мають право вести дипломатичне листування мовою своєї країни. Проте це може спричинити труднощі для адресата з перекладом і, таким чином, загальмувати чи навіть зашкодити вирішенню порушуваного в дипломатичному документі питання. Щоб уникнути такої ситуації, можливе застосування двох загальновідомих варіантів: по-перше, за домовленістю із міністерством закордонних справ або по­сольством дипломатичне листування може вестися будь-якою третьою мовою, наприклад англій­ською чи французькою; по-друге, дипломатичне листування може здійснюватися мовою своєї країни з додаванням до кожного документа його неофіційного перекладу. Ведення посольством дипло­матичного листування мовою країни перебування, звичайно, не можна розглядати як помилку. Проте посольству необхідно виявляти обережність у тих випадках, коли в країні перебування існує не одна, а кілька офіційних мов (Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія тощо). Ведення листування лише однією із цих мов може в певних політичних ситуаціях призвести до ускладнень у взаємовідносинах між країнами.

Найпоширеніший нині документ - вербальна нота. Міністерство закордонних справ і посольства ведуть дипломатичне листування в основному шляхом обміну вербальними нотами

Вербальні ноти використовуються для розгляду й вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього плану. Нотами подають запити на візи, доводиться до посольства інформація представницького характеру (про організацію поїздок дипломатичного корпусу по країні, про запрошення дипломатів на заходи з нагоди національного свята країни тощо).

Обов'язковим реквізитом вербальної ноти є протокольні формули. Вербальна нота починається з висловлення поваги. Для того, щоб краще зрозуміти вживання протокольних формул у вербальній ноті, треба розрізняти ноти, що посилаються на рівні уряду та ноти міністерства закордонних справ і ноти посольства.

У вербальній ноті уряду висловлення поваги урядові-адресату, як правило, відсутнє.

Протокольна формула ноти уряду найчастіше починається так: "Уряд України вважає за необхідне заявити урядові (повна назва країни) наступне" - "The Government of Ukraine has the honour to inform the the Government of (name of the country) that (on the following). . . ". Іноді ця початкова протокольна формула може містити вказівку про те, що є предметом розгляду в цій ноті.

Якщо нота є відповіддю на ноту іншого уряду, то початкова формула найчастіше обмежується підтвердженням факту отримання ноти, на яку дається відповідь.

Вищесказане про відсутність у ноті уряду висловлення поваги не виключає того, що така формула може бути введена, якщо цього вимагає зміст ноти. Однак, як

1 2 3 4