Лицензирование предпринимательской деятельности назначение, содержание, правовое регулирование
Процедура ліцензування, за загальним правилом, відповідно до закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», має дозвільний характер, а у випадках, передбачених Законом, — конкурсний.
Учасниками процедури ліцензування є суб'єкт господарювання (спочатку в якості здобувача ліцензії, а потім ліцензіата), а також орган ліцензування.
Ця процедура складається з наступних послідовних обов'язкових етапів, що складають комплекси процедурних дій:
- звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії;
- розгляд заяви і прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі;
- видача ліцензії.
Також процедура ліцензування може включати факультативні етапи:
- переоформлення ліцензії;
- зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
- видача дубліката ліцензії.
Істотною перевагою системи ліцензування є те, що в законі про ліцензування з максимально можливою вичерпністю та чіткістю визначено порядок здійснення ліцензійних процедур, завдяки чому цей порядок став прозорим та зрозумілим для суб'єктів господарювання.
Ліцензування є формою виконавчої діяльності, вираженої в санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб'єктами прав на заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм і кваліфікація, а також здійснення контролю за фактично здійснюваними діями. Ліцензійна діяльність є основним і необхідним засобом управлінського впливу, за допомогою якого громадяни нашої держави отримають змогу розширювати свою діяльність, у зв'язку з наявністю відповідних нормативних актів.
Виходячи з вищевикладеного можна визначити ліцензування як встановлений порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, а також видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, порядок, форми та періодичність здійснення нагляду і контролю за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Тому необхідно наголосити, що ліцензування є комплексним правовим інститутом, який поєднує в собі норми матеріального та процесуального права.
Також хочеться звернути увагу на те, що ліцензуванню підлягає підприємницька діяльність, котра має вплив на навколишнє природне середовище, здоров’я, права і інтереси громадян, державну безпеку, що включає в себе національну, громадську та екологічну безпеку. І тому з впевненістю можна говорити про те, що вище викладене, врегульовує господарські відносини і виступає своєрідним превентивним заходом та служить для запобігання негативним наслідкам діяльності монопольних організацій, захисту найважливіших сфер життя, внутрішнього ринку.
Список використаних джерел
- Конституція України від 26. 08. 1996р. , в редакції від 06. 10. 2013р.
- Господарський кодекс України від 16. 01. 2003р. , в редакції від 01. 01. 2014р.
- Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003р. , в редакції від 11
- ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01. 06. 2000р. , в редакції від 02. 02. 2014р.
- ЗУ «Про підприємництво» від 07. 02. 1991р, в редакції від 21. 07. 2012р.
- Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23. 07. 1998р. ,в редакції від 08. 06. 2004р.
- Постанова КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14. 11. 2000р. , в редакції від 17. 01. 2014р.
- Постанова КМУ «Про експертно – апеляційну раду при Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва» від 08. 11. 2000р. , в