Мюнхенский сговор

із Францією за договором 1924 р. і локарнським договором 1925 р. , які мали однаковий строк дії й передбачали практично автоматичне надання допомоги в разі неспровокованого нападу з боку Німеччини; із СРСР за договором від 16 травня 1935 р. , який передбачав надання допомоги тільки якщо Франція дотримається своїх зобов’язань. Зауважимо, що Мала Антанта, до якої разом із Чехословаччиною належали Румунія та Югославія, була спрямована практично тільки проти Угорщини і не діяла в разі німецької агресії. До того ж у 1937 р. Мала Антанта, як ми бачили, дуже ослабла. Ніщо не давало підстав думати, що Франція не виконає своїх зобов’язань. Виступаючи 19 жовтня на з’їзді радикалів, Дельбос підтвердив вірність Франції своїм союзникам. 15-18 грудня він їздив до Праги, марно намагаючись укласти пакт про взаємодопомогу між Францією й малою Антантою.

Першою жертвою фашистською Німеччини стала Австрія. У липні 1936 року гітлерівці нав'язали її урядові угода, що зобов'язує його координувати з Берліном свою зовнішню політику, а через рік затвердили директиву про підготовку вторгнення на територію цієї держави, що перестало існувати 12 березня 1938 року. Стало очевидним, що наступною жертвою агресора стане Чехословаччина, для якої за словами фюрера аншлюс Австрії “був великою незручністю”, 7 грудня 1937 року генеральний штаб німецької армії затвердила план захоплення цієї незалежної держави. Сама її назва повинна бути стерта з карти Європи, а економіці, особливо оборонної промисловості, належало зміцнювати боєздатність вермахту і сприяти установленню світового панування арійської нації.  

Як бачимо, політичний розрахунок Гітлера про позицію Англії і Франції стосовно захоплення Німеччиною Австрії і розчленування Чехословаччини був правильним. 26 січня 1938 року в розмові з британським послом Тендер соном гітлерівський міністр закордонних справ фон Нейрат заявив, що Німеччина    не потерпить втручання у відносини з Австрією

Англійський уряд не відреагував на цю задирливу заяву Нейрата, хоча мав усі підстави відхилити її, пославшись на відповідні статті Версальського та Сен-Жерменського договорів. Незважаючи на чітко заявлену вимогу Гітлера про включення до складу Рейху 10 млн. німців, що проживали за межами Німеччини, Чемберлен продовжував ту саму лінію на змову з агресором.

Найбільш впливові особи з найближчого оточення Чемберлена піл час зустрічі з гітлерівськими дипломатами вказували, що Англія, не заперечуючи захоплення Австрії, піде на це тільки за певну плату: Гітлер повинен був дати зобов’язання не зачіпати колоніальних володінь Великобританії.   Крім того, англійці наполягали, щоб перекроювання карти Європи на користь Німеччини здійснювалося по можливості без великих потрясінь, мирними засобами. В розмові з радником німецького посольства в Лондоні Т. Кордтом 10 березня 1938 року Галі факс висловив надію, що  Німеччина “доб’ється якомога більшого успіху стосовно Чехословаччини і Австрії без застосування сили”.

Щодо позиції Франції відносно аншлюсу, то гітлерівський уряд не чекав з цього боку ніяких неприємностей. В Берліні добре знали, що без підтримки Англії Франція не спроможна на будь-які акції на підтримку незалежності Австрії. Позицію Італії щодо аншлюсу висловив Муссоліні: “Австрія – це німецька держава № 2. вона ніколи не зможе зробити щось без Німеччини, а тим паче проти Німеччини . . . У разі кризи в Австрії Італія не втручатиметься. Треба прагнути нічого не робити без взаємного інформування”. Так Італія

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы