Мюнхенский сговор

через Париж, Литвинов зустрівся з Бонне й висловлювався негативно щодо франко-радянської співпраці. Раніше пройшла чутка, що СРСР уповноважив Даладьє представляти його в Мюнхені. “Правда” за 2 жовтня різко спростувала ці інсинуації. Радянський уряд намагався створити враження, що він один ще вірить у колективну безпеку. Чехословацький уряд 21 жовтня повідомив СРСР, що його більше не цікавить пакт 1935 року.

Головний натиск на Чехословаччину робила Німеччина. Її армія вторглась у Чехословаччину, не маючи заздалегідь установленої лінії, на якій вона повинна була б зупиниться.   Так називану п'яту зону повинна була визначити міжнародна комісія в Берліні, складена з посланників чотирьох держав. Уже 2 жовтня Гітлер прийняв членів цієї комісії й авторитетно заявив, що лінія п'ятої зони повинна збігтися з лінією кордону, зазначеної в його меморандумі. Було очевидно, що Німеччина просто диктує кордони, демонстративно ігноруючи існуючі національні відносини. Зрештою Німеччина за допомогою міжнародної комісії одержала набагато більше, ніж вимагав Гітлер у Годесберзі. До 10 жовтня була окупована територія площею 28679 кв. км. , де проживало 3,59 млн. чоловік, з них 727 тис. чехів.

Точно так само як під час вересневої кризи, Н. Гендерсон і нині, у міжнародній комісії, був найкращим захисником вимог нацистів. Мюнхенська угода з першого дня свого існування систематично порушувалося, і такого роду порушеннями були ультиматум Ю. Бека від  30 вересня, диктат Гітлера по питанню п'ятої зони окупації і наступний віденський арбітраж, відмовлення Гітлера від гарантій і, нарешті, нацистська окупація залишків Чехословаччини в березні 1939 р. Жодна із держав, що підписали цю угоду, не протестувало проти його порушень

Навпаки, поводження А. Франсуа-Понсе і Н. Гендерсона в міжнародній комісії було настільки приголомшуючим, що створювалося враження, начебто для Франції й Англії, власне кажучи, мюнхенської угоди ніколи не існувало. Я. Масарик звернувся в британський Форін-Офіс із запитом, як варто витлумачувати положення мюнхенської угоди, що покладає на Чехословаччину обов'язок звільнити нацистів, що відбувають висновок. Чи означало це, що також будуть звільнені сотні чехів, що були повезені в Німеччину як заручників?

Час, що минув від Мюнхенської конференції до 15 березня 1939 року, став періодом розпаду  Чехословаччини. Ми бачили вже, як Німеччина анексувала Судетську область і добилася ухвали щодо проведення плебісцитів в окремих районах. Коли дійшло до діла, міжнародна комісія для визначення кордонів прийняла мало не всі німецькі вимоги. Врешті, жоден із плебісцитів так і не відбувся через відмову чехів. Польща і Угорщина увірвали й собі шмат від чехословацького пирога. Полковник Бек хотів скористатися такою ситуацією, щоб анексувати Тушинську Сілезію. Денонсувавши в 1938 році договір 1924 р. про ненапад з Чехословаччиною, підписаний під час візиту Бенеша до Варшави, Польща розв’язала собі руки (за договором денонсація набувала чинності в шестимісячний період). Польща звинуватила Чехословаччину в кривдженні польського населення цього району та повністю підтримала німецькі претензії. 19 вересня 1938 р. Бек виклав польські вимоги щодо Тушина. Незважаючи на тиск з боку СРСР(загроза денонсації пакту про ненапад 1932 р. ) і Франції, Польща рішуче стала на бік Німеччини. Чехословацький уряд спочатку вагався, і 22 вересня 1938 р. Бенеш написав президентові Мосцицькому, закликавши його до “відвертої й дружньої розмови”. Він погоджувався з принципом уточнення кордону. Але у Варшаві вже формувався

Похожие работы