Мюнхенский сговор
Загалом лорд Лотіан вважав, що існує кілька варіантів розв’язання німецького питання:
- Німеччина повністю переозброюється, поглинає Данциг, Мемель, Судетську область, частину польського коридору і Австрію, в результаті чого стане страшною загрозою для існування країн Східної Європи, в самій Німеччині національна політика проводитиметься за британським ольстерським варіантом.
- Німеччина заключає домовленості з країнами Східної Європи за принципом Британської співдружності, в якій буде визнана незалежність та суверенітет держав, а німецькі меншини будуть поставлені в такі ж умови як англійці в Південній Африці та Канаді, економічне життя країн буде повністю залежати від Німеччини, через укладення системи договорів і союзів.
18жовтня 1937 року головний економічний радник англійського уряду Лейт-Росс звернувся до німецької економічної делегації, яка знаходилася в той час в Англії з пропозицією провести конференції Англії, Франції, Італії та Німеччини для обговорення питання про “економічне співробітництво”.
Члени уряду Англії – міністр внутрішніх справ Хор, міністр транспорту Бюрінг виклали Діксену основний зміст промислової угоди. Хор наполягав на створенні воєнного союзу держав учасниць Мюнхенської конференції з метою “гарантії” проти Радянського Союзу.
В цілому ж дипломатія західних держав продовжувала тішити себе надіями на радянсько-німецьку війну в найближчий час. Посли і чиновники закордонних відомств Англії і Франції прагнули у своїх повідомленнях керівництву у відповідному дусі витлумачувати події, які відбувались в Європі. Так, англійський дипломат Огілві Форбе 22 грудня 1937 р. повідомив з Берліна, що Німеччина змушена буде найближчим часом вв’язатись у нову авантюру
Фашистські правителі добре знали, чому англо-франко-британські “миротворці” намагалися змовитися з ними. Фашистська Німеччина використовувала страх буржуазії провідних країн перед соціалізмом і робітничим класом для своїх загарбницьких цілей.
Іншими, відмінними від цієї точки зору, були офіційні погляди СРСР на події, що тоді відбувалися, у Європі і в усім світі. У грудні 1933 року Радянський Союз виступив з ідеєю колективної безпеки, що він активно пропагував і розвивав, у тому числі й у Лізі націй, але остання не одержала підтримки західних держав. Її супротивники використовували у своїх цілях протиріччя в оцінці сталінським керівництвом жорстокого придушення демократії в гітлерівському рейху, його пропозиції про висновок пактів про ненапад c поруч країн з обліком “деяких змін у політику Німеччини”, його визначення фашизму як різновиду буржуазного ладу, відкритої диктатури тієї ж буржуазії що ставило знак рівності між фашистськими і демократичними державами. Але по кількості і по конструктивності публічних заяв на адресу агресорів радянське керівництво значне перевершувало лідерів заходу, змушених констатувати наступальність радянської дипломатії.
Демократично настроєні кола чехословацької буржуазії і їхніх політичних лідерів, у свою чергу, шукали компромісу з Німеччиною, причому навіть ціною визначеного відходу від принципів колективної безпеки. Слідом за приєднанням Чехословаччини до англо-французької політики невтручання Бенеш вступив восени 1936 р. у таємні переговори з емісарами Берліна про висновок двостороннього чехословацько-німецького договору. Вони не привели до