Определение и экономическое значение лизинга
Визначення та економічне значення лізингу
Утвердження сучасної ринкової економіки зумовлює необхідність глибоких структурних змін у промисловості України. Проте більш як за десять років трансформаційних перетворень частка базових галузей — металургійної, хімічної, енергетичної та паливної промисловості в загальному обсязі виробництва не тільки не скоротилася, а навпаки виросла з 23,6 % у 1991 році до 58 % у 2000 році, за цей самий період частка машинобудування зменшилася з 30,7 % до 13,2 %, а легкої промисловості — скоротилася у 8 разів. Водночас майже вп’ятеро разів зменшилися інвестиції у виробництво, а реальне зношування основних фондів у провідних галузях становить нині 60—70 %. Значно скоротилися як обсяги державних видатків на економічну діяльність, так і їхня структура. Капітальні вкладення в останні роки не перевищує 3—4 %.
Утім, власні ресурси підприємств і банківської системи сьогодні не можуть забезпечити економічне зростання, підтримувати стабільну діяльність економічного комплексу. Сукупний ресурсний потенціал банківської системи України, за оцінками фахівців, менший, ніж потенціал одного великого банку Росії чи Польщі. Залишається низьким прибуток підприємств — головне джерело нарощування внутрішніх фінансових ресурсів.
Розв’язання проблем структурної перебудови й оновлення основних фондів пов’язане з використанням інших форм фінансування вкладень на придбання обладнання, машин, споруд виробничого призначення, іншого рухомого і нерухомого майна, нових механізмів купівлі-продажу основних фондів. У багатьох країнах світу такою формою став лізинг (від англійського «to leans», що найчастіше перекладається як «брати в оренду», «наймати»)
У вітчизняній та зарубіжній літературі немає єдиного визначення терміна «лізинг». Це можна пояснити як складним змістом, що вкладають у це поняття, так і відмінностями у його нормативно-законодавчому визначенні та регулюванні в різних країнах.
Хоча в основі лізингової операції лежать правові відносини з передання майна в тимчасове користування, проте характеристика лізингу цим не вичерпується.
У вітчизняному законодавстві визначено, що «лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виняткове користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Європейська федерація національних лізингових асоціацій «LEASEURORE» дає таке визначення: «лізинг — це договір про оренду заводу, промислових товарів, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендатором, тоді як товари купуються орендодавцем і він зберігає за собою право власності».
На думку фахівців Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК), «лізинг — це договір, укладений двома сторонами, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) надає в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) об’єкт лізингу на визначений період і за певну плату».
За всіх наявних розбіжностей ці визначення об’єднує головне — лізинг трактується як передання господарського майна в тимчасове користування на умовах платності, строковості та зворотності (або викупу).
Ці особливості лізингу свідчать про його спорідненість із орендою. У чинному законодавстві визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний термін у користування майно для здійснення господарської діяльності.