Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Правовое регулирование деятельности абонентов сети Интернет

сучасному етапі розвитку дозволяє здійснювати цілеспрямований пошук, співставлення і систематизацію всієї доступної в мережі інформації про визначеного користувача. Це включає в себе адресу і телефоні номери, місце народження, навчання, професію, місця роботи, його смаки і звички, висловлювання. Більше того, в США існують організації, які пропонують так звані "пошукові послуги" ("look-up services") на комерційних засадах.

Вирішити питання захисту приватності користувачів Інтернат можливо за умов вжиття комплексу заходів на організаційному, технічному і нормативному рівнях.

Перш за все, на організаційному рівні пропонується створити міжнародний наглядовий механізм за дотриманням приватності користувачів Інтернет в рамках існуючої системи регулювання Інтернет. Така система зараз існує у формі стандартизації. "Стандарти це не тільки технічне питання. Вони обумовлюють технологію, яка буде застосовуватися в інформаційному суспільстві, і відповідно, шлях, яким промисловість, користувачі, споживачі і адміністратори будуть отримувати зиск від цього. " Через цю причину, організації, що займаються стандартизацією Інтернет, мають можливість визначати пріоритети і напрямки розвитку Інтернет.

Разом з тим, стандартизація це процес суб'єктивний. Він відображає динаміку ринку і сам є комерційною діяльністю. Внаслідок спрямованості процесу стандартизації на потреби ринку, публічні інтереси і права користувачів не завжди мали належне нормативно-технічне втілення.

На сучасному етапі ситуація починає змінюватися

Так з'являються концепції і технічні розробки, які дають можливість користування телекомунікаційними послугами без ідентифікації особи користувача.

Анонімність користування Інтернет визнається як один із суттєвих принципів, що дозволяє гарантувати певний рівень приватності під час користування Інтернет. 3 іншого боку, справедливо відзначається, що принцип анонімності, завдяки якому можна уникнути ідентифікації, не завжди відповідає іншим публічним інтересам. Таким, як боротьба з незаконним і згубним змістом в Інтернет, фінансовим шахрайством або порушенням авторських прав.

На думку автора, вірний підхід полягає у балансуванні, яке має відбуватися за принципом пропорційності задіяних інтересів, публічних та індивідуальних. Цей принцип знайшов своє відображення в практиці Європейського Суду з прав людини у застосуванні статті 8 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує право на повагу до приватного життя людини.

Слід звернути увагу і на такий механізм як саморегуляція телекомунікаційного сектора через прийняття кодексів "чесної інформаційної практики" (fair information practice) і систему посвідчення відповідності такої практики проголошеним стандартам. Хоча такий підхід справедливо критикується поборниками ідеї державного регулювання за його слабкість у вирішенні питання притягнення порушників до відповідальності.

На думку автора, для забезпечення приватності в Інтернет, суттєву роль мають відігравати і міжнародні інструменти. Оскільки це глобальне, як сам Інтернет, питання на національному рівні вирішити проблематично.

Закріплені в існуючих міжнародно-правових актах основні засади захисту права на приватність потребують адаптації для застосування в Інтернет. З цією метою вчені пропонують розширити коло прав людини. Серед "нових" прав є такі:

- право не бути внесеним до списків ("a right not to be indexed");

- право на ефективне шифрування персональної інформації ("a right to encrypt personal information effectively");

- право на справедливе поводження з людиною у сфері використання системи шифрування "відкритим ключем" ("a right to fair treatment in key public infrastructures");

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11