Правовое регулирование экспедиторской деятельности

1 липня 2004 р. прийняла Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі – Закон). Цей Закон визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення. Закон дає визначення таким термінам, як «транспортно-експедиторська діяльність», «транспортно-експедиторська послуга», «експедитор», «клієнт», «перевізник», «учасники транспортно-експедиторської діяльності».

Під транспортно-експедиторською діяльністю розуміється підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторські послуги, що безпосередньо пов’язані з організацією та забезпеченням перевезень вантажу за договором транспортного експедирування, можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так й інші суб’єкти господарювання різних форм власності, які за дорученням клієнта та за його рахунок виконують або організовують виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених цим договором і які для виконання доручення клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати склади, різні види транспортних засобів, контейнерів, виробничі приміщення тощо. Закон також зазначає, що учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти-споживачі послуг експедитора, перевізники, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об’єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

У ст.  8 Закону йдеться, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування

Крім цього, Кабмін України ще постановою від 21 вересня 1993 р. №770 затвердив Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів. Ці Правила були першим нормативно-правовим актом, чинним на території України, який визначав основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів та порядок організації їх перевезення і був обов’язковим для всіх учасників транспортно-експедиційного процесу.

ВИДИ ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ

Надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування експедитори здійснюють відповідно до доручень клієнтів. Так, експедитори за дорученням клієнтів:

  • забезпечують оптимальне транспортне обслуговування;
  • організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених згідно із вимогами Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»;
  • фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення вантажів;
  • здійснюють роботи, пов’язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів тощо.

Наведений перелік видів транспортно-експедиторських послуг не є вичерпним, оскільки експедитор і клієнт, укладаючи договір транспортного експедирування, домовляються за всіма істотними умовами договору, досягаючи таким чином порозуміння стосовно предмета договору, прав і обов’язків сторін. А істотними умовами договору, як відомо, є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У разі відсутності хоча б однієї із істотних умов, договір не визнається укладеним, а якщо всі істотні умови існують, то договір вважається укладеним навіть за відсутності інших умов.

Зрозуміло, що для кожного виду договорів існують власні істотні умови.

1 2 3 4