Психология следственных действий

створення певної ситуації, з метою маскування істинної події. Так, вбивству може бути надано вигляд самогубства, підпалу — випадкове самозапалення, грабежу — крадіжка із зломом і т. п. При інсценуванні думки злочинця і його дії спрямовані на те, щоб посилити відмінності між тим, що сталося насправді, і тим, що він намагався залишити після себе. Звичайно, інсценування — це своєрідний психологічний вплив злочинця на діяльність слідчого, намагання спрямувати його на хибний шлях;

• утаювання і знищення доказової інформації.

Маскування, фальсифікація та інсценування здебільшого можуть бути розпізнані. Яким чином?

Перш за все слідчому необхідно постійно ставити перед собою запитання “чому?” і “що це означає?”, обмірковуючи, припускаючи, піддаючи критиці та перевірці всі свої думки і висновки.

Версія про інсценування може бути висунута слідчим на підставі характерних особливостей психології поведінки злочинця при маскуванні злочину, одна з яких полягає в тому, що він проявляє надзвичайну мобілізацію сил для створення хибних слідів (старанно розкидані речі, багато поламаних і розбитих без всякої потреби предметів та ін. ). Досвідчений слідчий відразу помітить відсутність тих слідів, які обов’язково випливають із логіки імітованої події. Справедливо звучать слова Шерлока Холмса про те, що “нічого так не оманливе, як надто очевидні факти”. Саме подібні, надто очевидні факти і стараються підкинути слідчому деякі злочинці, щоб спрямувати його на хибний шлях. Приклад, наведений з праці І. Вансберга, заслуговує на увагу.

Одному рецидивісту, який уявив себе великим спритником, прийшла в голову ідея перехитрити “наївного” юриста, який розглядатиме скоєне ним злочинне діяння

Щоб відвести сліди від себе, він ініціював мальовничу картину пиятики, яка нібито передувала злочину. Тоді слідчий повірить, що його скоїв хтось із горілчаних братів… Інсценування виглядало так: у кімнаті, де було скоєно злочин, “спритник” поставив на стіл недопиті півлітровку та чвертку, два великих стакани, дюжину слив, розрізані навпіл помідори, шматки хліба і рибу, столовий ніж.

Усе це виглядало цілком правдоподібно і простака повинно було б збити з пантелику.

Але — простака! Слідчий Ковтун П. І. , що оглядав кімнату, до їхнього числа не належав. Йому було властиве гостре критичне відчуття, вміння зіставляти й аналізувати. В обох пляшках, розмірковував слідчий, залишилось зовсім мало горілки — десь не більше ста грамів. Важко повірити, щоб люди стільки пили і не закушували, якщо закуска була під рукою. А те, що ніхто й ложки не умочив, було очевидним. У кімнаті немає жодної сливової кісточки, жодного кусочку недоїденої риби, жодної хлібної крихточки. Можна було б подумати, що їх встигли прибрати, але порох і загальна засміченість заперечували це. Тут уже давно ніхто не прибирав.

Так, ще нікого не підозрюючи, ще не маючи ніякої версії злочину, слідчий вже зрозумів, що його хотіли збити з пантелику надто очевидними фактами. Не збили! Навпаки, це інсценування навіть допомогло — тільки не злочинцю, а його викривачеві: плануючи хід слідства, слідчий у своїх роздумах врахував і цю спробу обману.

Слідчий, у ході огляду місця злочину, відтворюючи події, повинен допускати найрізноманітніші варіанти поведінки злочинця, здійснювати ретельну їхню перевірку, не обмежувати пошук судженнями типу: “цього не могло бути тому, що це дуже нерозумно” або “цього не могло бути тому, що для злочинця це

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы