Традиции и быт украинского глазами Н.В.Гоголя

відголос  якого  можна  було  відкрити  у  самого  О. Пушкина.

Навпаки, утворчості М. Гоголя інший  елемент  національного  життя –  елемент малоруський, український, породжений іншими духовними цінностіми. Проте,  не треба применшувати той факт, що з перших кроків своєї творчості він  увійшов у річище прогресивної російської літератури. Створюючи свої перші  збірники, спирається  на  багатий  досвід  передових  російських   письменників –   як попередників, так і сучасників. Найбільше значення для нього мали  ідейні  і художні досягнення Пушкіна. “Пушкін мав великий  вплив  на  Гоголя, –  писав Бєлінський, – не як зразок, якого Гоголь міг би наслідувати, а як  художник, що набагато просунув уперед мистецтво, і не  тільки  для  себе,  але  й  для інших художників відкрив  у  сфері  мистецтва  нові  шляхи.   Головний  вплив Пушкіна на Гоголя полягав у тій народності, яка, за словами  самого  Гоголя, полягає не в описі сарафана, а в самому дусі народу».   [14, С. 695].   Гоголь був страшенно незручним для душі російського критика, випробовуючи  його  на інтелект і вміння орієнтуватися в нових віяннях  літературних  вітрів.   Адже працюючи одразу в кількох літературних напрямках, він  ламав  класицистично-математичні традиції незмінності жанру, заповнюючи таким  чином  вакуум,  що утворився внаслідок заскорузлості та культурного невігластва Московії.

   Для  підтвердження  цієї  думки,  пошлемося  на  сучасного   російського філософа М. Громова, який, нагадуючи, що «особливо  значну  роль  у  розвитку вітчизняної філософської думки XVII  ст. ,  відіграла  заснована  у  1632  р.

Києво-Могилянська  колегія»,   підкреслює,   що   її   вихованці   разом   з випускниками  заснованої  у  другій  половині   XVII   ст.    слов’яно-греко-латинської  академії  «склали  кістяк  діячів  вітчизняної  культури  другої половини XVII – першої половини  XVIII ст. ». І продовжує: «На  Україні  вона (система освіти)  почалася  з  організації  братських  шкіл  (одна  з перших –  при  львівському  братстві  1586  р. ),  а  в  Росії  –  з організації в XVII ст

перших училищ у  Москві.   У  1649  р.   було  відкрито училище при Андріївському монастирі. . .   Для  викладання  в  ньому  запросили близько 30-ти українських вчених-ченців на чолі  з  Єпіфанієм  Славинецьким, котрі зайнялися не тільки викладанням, але  й  перекладами  книг. .   З  цього часу  почався   активний  вплив  вихідців  Києво-Могилянської  академії   на російську культуру» [9, С. 242-243].

   М. Гоголь говорив, що коли він приїхав до  Петербургу, там  було  в  моді все малоросійське , що і надихнуло його у своїх перших працях звернутися  до зображення  малоруського  життя  та  переказів.    Таким  чином,   діяльність М. Гоголя стала органічним  вираженням  історичного  зв'язку  і  взаємовпливу українського і російського народів.   М. Гоголь носив у самому своєму  таланті риси  специфічно  української  веселості  і  гумору,  його  духовний   склад відрізнявся особливостями українського розуму і смаку з їхніми гідностями  і хибами. Він сприймав, відбивав і творив  російську  дійсність  через  призму українських духовних цінностей. М. Гоголь вступив у  російську  літературу  з тим моральним єднанням і глибоко  поетичною  вдумливістю,  головним  важелем якої була його національна вдача. Докладніший  аналіз  національної  ідеї  в контексті гоголівських українсько-російських історичних зв’язків,  на  жаль, виходить за  межі  нашої  теми,  чекаючи  на  майбутніх  дослідників.   Ми  ж спинилися на цьому питанні з таких міркувань:  по-перше,  аби  показати,  що українська  національна  ідея  визначається  аж   ніяк   не   державним   чи недержавним   існуванням   народу.    (В   умовах    надзвичайно    жорсткого переслідування  всього  українського  більш  пов'язані  з  українством  мужі змушені були  йти  на  відверту 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14