Книговедческие ячейки в Украине в первой половине ХХ века

Історію книговидавничої справи у період 1946-1970 рр. глибоко і детально дослідила Т. Ківшар, яка підсумувала теоретичні і практичні здобутки у цій галузі, провела кількісний і якісний аналіз тематичного репертуару книжкової продукції в умовах відновлення та розбудови видавничої справи .

Історію книги як спеціальну навчальну дисципліну розкрила Т. Скрипник у навчально-методичному посібнику для студентів-заочників бібліотечних факультетів інститутів культури (Харків, 1973). Курс включав вивчення питань походження писемності, винайдення книгодрукування і його заснування в Росії та Україні. Основна увага зверталась на становлення книговидання в Росії до 1917 р. Також слід відзначити значну кількість публікацій викладачів Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, присвячених особливостям підготовки фахівців у галузі поліграфії та редакційно-видавничої діяльності. Це роботи М. Феллера, В. Шпіца та інших.

Природно, що в 60-70-х роках виходила досить велика кількість робіт, присвячена значенню творів основоположників марксизму-ленінізму як для книжкової галузі у всесоюзному масштабі, так і для України, вони характеризували різні аспекти функціонування радянської книги в республіці (Й. Багмут, Л. Гольдберг, Л. Коломійченко, О. Молодчиков, Т. Скрипник). Бібліографічні роботи цього періоду представлені каталогами сучасних видань та стародруків різних історичних періодів, а також каталогами колекцій книг бібліотек і музеїв Києва, Львова, Харкова, Ужгорода. Видавалися покажчики творів окремих письменників, краєзнавчі та літературні бібліографії.

Українські книгознавці у виступах на конференціях, що були присвячені Міжнародному року книги (УПІ, Львів, 1972), 400-річчю книгодрукування в Україні (Львів, 1976), в публікаціях у збірниках праць провідних бібліотек 70-х років зверталися до розгляду проблем визначення ролі книги в умовах науково-технічного прогресу (О. Клименко, В. Шпіца), місця книги в системі засобів масової інформації (Е. Семенюк ), ролі книги у формуванні української радянської культури (Ж. Ковба, ), реклами (Ж

Ковба), теоретичних та практичних проблем редагування.

У 70-х роках розпочала дослідження проблем типології книги Г. Швецова-Водка. Її роботи належать до теоретичного напряму у книгознавстві. У низці публікацій та у виступах на конференціях всесоюзного і республіканського рівнів автор аналізувала різні аспекти типології книги, класифікації бібліографічних посібників.

Із сучасної точки зору розглядає період 60-70-х років Я. Ісаєвич у статті «Українське книгознавство: етапи розвитку». Автор назвав «досить адекватним визначення книгознавства, яке сформулював свого часу Ф. Максименко» та підкреслив, що книгознавство є комплексом відносно самостійних наук про книгу, тобто позитивно поставився до визнання книгознавства об’єднанням наук, які вивчають різні аспекти книги. З робіт 60-х років він відзначив історико-книгознавчий нарис, підготовлений колективом авторів, серед яких були П. Попов та О. Дей, - «Книга і друкарство на Україні» (1965). Також у цей період написані узагальнювальні праці з історії бібліографії в Україні харківським вченим І. Корнейчиком («Історія української бібліографії») та М. Гуменюком («Українські бібліографи XIX - початку XX ст. »). Я. Ісаєвич вважає, що у бібліографічній діяльності можна було уникнути тотальних утисків до початку 70-х років, тому бібліографічна робота приваблювала талановитих науковців, які складали «ґрунтовні покажчики творів письменників, кваліфіковані бібліографії в галузі лінгвістики, краєзнавства, окремих ділянок літературознавства, низку бібліографій другого ступеня». Водночас, як наголошує автор, відчувалася відсутність повного, цілісного бібліографічного репертуару української книги, створення якого гальмувалося низкою цензурних обмежень.

Праці українських книгознавців 60-70-х років засвідчують поступовий розвиток галузевої наукової думки, що відбувався незважаючи на ідеологічні утиски. Вітчизняні вчені вивчали проблеми історії української книги, книгодрукування, тематико-типологічну спрямованість книговидання, питання статистики друку , книгорозповсюдження. Активізації книгознавчої думки в Україні сприяли всесоюзні і республіканські наукові конференції. Було створено Державний музей книги і друкарства в Києві та Музей Івана Федорова у Львові.

Позитивним фактором стало відкриття факультету книгознавства у Харківському державному інституті культури для підготовки фахівців з книжкової торгівлі вищої кваліфікації. Таким чином, розвиток багатовекторних книгознавчих досліджень у цей період став підґрунтям для подальшого вибудовування українського книгознавства як міжгалузевого комплексу наук.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные