Походження та основні етапи формування українського етносу
1. Український етнос проростає з Природи не пізніше яку V- III тис. дон. е. .
2. Українська праісторія - це праісторія племен Подніпров'я. Землі Середнього Подніпров'я ще в найдавніші періоди були заселені автохтонами. Ці автохтони, природно, - праукраїнці. З праісторичних часів автохтони ніколи не полишали своєї Землі.
3. Основа українського етносу- праслов'янська. Але особливості геополітичного розташування Українського терену: «через праукраїнську землю пролягали надзвичайно важливі для всіх континентів магістралі «із Варяг у Греки» та з Європи до Індії. . . », його «кліматичні та природні особливості постійно провокували інші племена на ці землі. . . », і тому «через пра-пра-Україну проносилися вали переселень десятків народів, а це неминуче спричиняло асиміляційні процеси». Зберігаючи ядро українського етносу, його праслов'янську основу «. . . наші пра-пра-предки вбирали в своє єство домішки ядранської, арменоїдної, нордичної рас. . . »,але «. . . ті зовнішнідодатки, по-перше, не стали домінуючими в якомусь одному просторі (місці) та, по-друге, не змінили ядра етносу - його праслов'янської основи. Домішки тільки збагатили генотип етносу-нації, надали йому і фізичної, й культурно-психічної універсальності».
4. Подальшу трансформацію українського етносу «можна датувати щонайпізніше VII чи VI ст. до н. е. . . »
5. Наступним етапом українського етногенезу були ранньосередньовічні слов'янські культури V-VII ст. н. е. Слов'янська і племінна належність цих культур вперше однозначно визначається писемними джерелами (римськими авторами Плінієм Старшим, Тацітом і Птоломеєм). Ось як про це сказано у монографії: «Реальними феноменами питомо української цивілізації, свідченнями якої є п'ять груп пам'яток, стали у V - VII або VI -VII ст. Празько-Корчацьката Пеньківська культури. Деякі фрагменти з цих культур належать історичним венедам, склавинам та антам. Чи не найпоширенішою була Празько-Корчацька культура, поселення якої займало територію від Прип'яті і Середнього Дніпра до Дунаю, а на Північ від Карпат - Середнє та Верхнє Подніпров'я» [7,68 - 69]. Зазначено, що багато дослідників Празько-Корчацької культури (Ю. Кухаренко, В. Баран, І. Русанова, Г. Смирнова, И. Винокур, В. Ауліх, О. Приходнюк, Л. Вакуленко, Б. Тимощук) пов'язують празько-корчацькі старожитності зі слов'янським союзом племен, а отже, «. . . з праукраїнським етносом і державою. . . »[7,69].
Таким чином:
«1) нашою працивілізацією була трипільська; пракореневі слов'янські племена своєю прабатьківщиною мали ареали Подунав'я;
2) у час великого переселення народів одна гілка великого конгломерата мігрувала на широкі ареали Подніпров'я, злилася з населенням антської і склавинської держав, культурно асимілювала їх й витворила нового типу етнічну та державну єдність в особі Київської Русі. . . » [7,71].
Отож «. . . праукраїнський етнос остаточно сформувався в процесі синтезу слов'янської матриці та ядранських, арменоїдних, нордичних домішок на ґрунті антсько-склавинських державних об'єднань» [7, 71].
Як же проходив процес консолідації українського етносу?
«Процес сплавлення і гілок одного праукраїн-ського етносу - питомих слов'ян, котрі обіймали терени землі від Подунав'я до Дніпра і Дону» [7, 75] здійснювався непросто і, як зазначають автори монографії, відбувався «. . . у складному, часом