Єфіменко Олександра Яківна — історик, етнограф, педагог
Єфіменко Олександра Яківна — історик, етнограф, педагог
Олександра Яківна Єфіменко народилася 18 травня 1848 р. в невеличкому рибацькому селі Варзуга Кольського повіту Архангельської губернії (тепер Тернського району Мурманської області) у сім’ї колезького асесора Я. І. Ставровського. В 1850 р. багатодітна сім’я переїхала до Архангельська. У 1857 р. Олександру віддали на навчання до Архангельського училища для дівчат, яке вона закінчила в 1863 р. , отримавши атестат з відзнакою та диплом домашньої вчительки. Цього ж року почала працювати в Холмогорському двокласному церковно-парафіяльному училищі для дівчат.
В 1864 р. в «Архангельських ведомостях» було надруковано статтю П. С. Єфіменка, в якій він звертався до населення із закликом про допомогу в зборі історичних та етнографічних матеріалів.
Єфіменко Петро Савич (1835–1908) — український історик, етнограф, громадівець, чоловік Олександри Яківни Єфіменко (О. Я. Ставровської). За українофільську діяльність з 1862 р. перебував на адміністративному поселенні в Архангельській губернії. Автор численних праць з історії України та побуту XVII–XVIII ст.
Його політичні погляди мали величезний вплив на формування світогляду молодих людей. Він став для О. Я. Ставровської справжнім наставником
Бракувало систематичної освіти для розуміння популярних тоді праць з філософії та політекономії. Тому за порадою Петра Савича Олександра Яківна почала відвідувати Архангельський архів, де за короткий час зібрала багатий матеріал з економіки, права та історії північного краю.
Відомий український історик Д. І. Багалій так визначав три основні джерела в розвитку наукової діяльності Олександри Яківни Єфименко: 1) своєрідний хист; 2) вплив П. С. Єфіменка; 3) невичерпна енергія, глибока потреба в поширенні та поглибленні наукового знання й світогляду, і популяризаторський талант.
Попри хворобу чоловіка та матеріальні труднощі Олександра Яківна Єфіменко не припиняла дослідницької роботи й у 1873–1874 рр. надрукувала в журналах «Знание», «Дело», газеті «Архангельские ведомости» статті про становище жінок-селянок, а також про розвиток артілей Архангельської губернії.
У відповідь на численні прохання молодій сім’ї дозволяють у 1873 р. переїхати спочатку до Воронежа, потім до Самари, а згодом до Чернігова. Після переїзду на Україну творча й наукова діяльність Олександри Яківни Єфіменко набула повного розквіту. Україна стала її другою Батьківщиною, якій вона присвятила найкращі роки свого життя і свої праці, саме тут ім’я Олександри Яківни Єфіменко стало широко відомим. По кількох переїздах з міста до міста в 1879 р. родина Єфіменків оселяється в Харкові, який у другій половині ХІХ ст. був одним з найбільших промислових і культурних центрів півдня Російської імперії. Олександра Яківна Єфіменко стала активним членом історико-філологічного товариства Харківського університету. В цей період вона багато друкувалася (передусім в «Киевской старине»). З’явилися й перші публікації в журналі «Детское чтение». Багатодітна сім’я (5 дітей) живе за рахунок її гонорарів.
Олександра Яківна Єфіменко відома не лише як талановитий літератор, а й як прекрасний лектор. Її доповідь на археологічному з’їзді у Вільно в 1893 р. «Про копні суди Лівобережної України»