Європейська конвенція про зовнішньо-торгівельний арбітраж

План 

1. Застосування Європейської конвенції про зовнішньо-торгівельний арбітраж   1961р.

2. Процедури, передбачені статтею IV Конвенції;

3. Відвід арбітражного суду з непідсудності;

4. Відвід державного суду з непідсудності;

5. Оголошення арбітражного рішення недійсним;

Література.  

 

1. Застосування Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

Конвенція була розроблена під егідою Економічної комісії ООН для Європи. Розробники Конвенції так сформували мету її укладання: «. .

сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, в міру можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньо-торговельного арбітражу у відносинах між фізичними і юридичними особами різних європейських країн».

У Конвенції знайшли юридичне закріплення:

-основні принципи функціонування міжнародного комерційного арбітражу як способу вирішення спорів, що виникають у сфері зовнішньої торгівлі;

-механізм або процедура, за допомогою якої сторони зовнішньоторговельних контрактів можуть обирати арбітраж, що буде компетентним вирішувати спір між ними;

-найважливіші інститути міжнародного комерційного арбітражу, такі як відвід державного суду з непідсудності, відвід третейського суду з непідсудності, скасування арбітражного рішення та вплив на можливість виконання такого рішення тощо.

Визначимось найперше зі сферою застосування Конвенції. Згідно зі ст. І Конвенції сферою її застосування є арбітражні угоди, а також арбітражні процедури і арбітражні рішення, винесені на основі арбітражних угод, що підпадають під дію Конвенції.

Арбітражними угодами, на які поширює свою дію Конвенція, є угоди, укладені як фізичними, так і юридичними особами, що на момент укладання таких угод мали постійне місце проживання (для фізичних осіб) або відповідно своє місцезнаходження (для юридичних осіб) в різних Договірних державах. Таким чином, якщо на момент укладання арбітражної угоди обидві сторони належали згідно з критерієм, прийнятим Конвенцією, до держав-учасниць Конвенції, то на цю угоду поширюватиметься дія норм Конвенції.

Арбітражні угоди, на які поширюється дія Конвенції, можуть бути укладені як у вигляді арбітражного застереження, що міститься в зовнішньо-торговельному контракті, так і у вигляді окремої арбітражної угоди. При цьому така окрема арбітражна угода може бути підписана як у формі єдиного документа в письмовому вигляді, так і шляхом обміну між сторонами спору листами, телеграмами або повідомленнями по телетайпу.

Щодо питання належності фізичних та юридичних осіб до держав-учасниць Конвенції, то, як бачимо з тексту Конвенції, належність фізичних осіб до держав-учасниць визначається не за критерієм громадянства фізичної особи, а за критерієм постійного місця їх проживання.

Для юридичних осіб належність до держав-учасниць визначається за місцем знаходження юридичної особи, що відповідно до Конвенції означає «місце, де знаходиться контора юридичної особи, що уклала арбітражну угоду».

Треба зауважити, що у різних державах в основу визначення національності юридичної особи, тобто належності її до правопорядку певної країни, покладено на різні доктрини.

Практика свідчить, що при визначенні національності юридичної особи та належності її до однієї з держав-учасниць Конвенції повинні застосовуватися два критерії в комплексі: критерій місця перебування контори юридичної особи і критерій місця інкорпорації цієї юридичної особи.

Якщо обидва

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні