Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

22 січня – День Соборності України

22 січня – День Соборності України

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Перших, на превеликий жаль, було більше. Історія не раз надто суворо й несправедливо карала Україну руками немилосердних завойовників. «Читати українську історію треба з бромом, – писав у травневі дні 1918 року відомий український письменник та політичний діяч Володимир Винниченко, – до того, – це одна з нещасних, безруких, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, застрашена нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування».  Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.  Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя.  З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше – Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців. Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик – одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних їх промовах відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К. Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С

Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.   Підвищений інтерес до соборності серед громадсько-політичних діячів Галичини був невипадковий. Передбачаючи швидкий занепад Австро-Угорщини, українці боялися, щоб Галичина не відійшла до складу Польщі. Тому 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель у складі Австро-Угорської імперії, на якому було створено Українську Національну Раду. З’їзд від імені Ради видав постанову, яка окреслювала українську етнічну територію в Австрії та зазначала, що «. . . ця українська національна територія стає українською державою». На жаль, така заява не мала практичного значення, і важлива лише як вияв політичної думки і волі українців Галичини.  У середині листопада 1918 р. Австро-Угорська імперія розпалась під впливом революційних подій у країні. І вже 1 листопада війська Української Національної Ради захопили Львів, проголосивши створення Української держави. А 13 листопада за новоутвореною державою закріпилася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Тож одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було об’єднання усіх українських земель в одну державу. Але поки гетьман Павло Скоропадський володарював у Києві, ця мета була недосяжною.  Ситуація змінилася, коли на зміну гетьманату до влади прийшла Директорія, було відновлено Українську Народну Республіку та її закони. Як можна було сподіватись, Директорія поставилась дуже прихильно до ідеї соборності. Як наслідок ініціатори об’єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР –

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні