Авторитаризм

настроїв. Допустити такого Білорусь не може, і доки економічні успіхи дозволяють авторитарній політичній системі успішно справлятися з цим викликом. Проте виникає проблема якості апарату влади. Корупція і клановість в споживчому суспільстві неминучі. Своєрідний культ особи «першої особи», інерція радянського колективізму, зростання релігійності населення – все це доки забезпечує постійний приплив в держапарат якісного людського «матеріалу» – не дивлячись на жорсткі масові ротації і регулярні чищення. Але для збереження курсу на авторитарну модернізацію протягом найближчих 15 років – доки не буде побудована АЕС, символічне закінчення боротьби за енергетичну безпеку – держава повинна запропонувати переконливе ідеологічне обгрунтування своєї стратегії. І зовсім не факт, що це у нього вийде. З одного боку, нова ідеологія має бути антиліберальною, раз Білорусь вступила в союз з Іраном, Венесуелою, Китаєм і в певний ціннісний конфлікт з ЄС. З іншою, реформи-то йдуть саме ліберальні, просто своїм, нестандартним для пострадянських країн дорогою.  Ось цей момент – ідеологічний – є головним політичним ризиком, в контексті якого розвивається білоруська економіка. Якщо удасться сформулювати нову ефективну державну ідеологію, тоді державний апарат етично не погниє зсередини і не розпадеться на кланові групки, а авторитарна модернізація приведе до реальної економічної стійкості. Власне економічні проблеми Білорусі сповна вирішувані звичайною менеджерською дорогою. Основні погрози кореняться в системі взаємин між сильною авторитарною державою і суспільством, що швидко реформується самим цією державою в ринковому напрямі. Чи зможе держава управляти ситуацією протягом найближчих 10–15 років?Запас часу, хоч би через суспільну інерцію, в білоруської авторитарної системи є. Мабуть, наступна передвиборна компанія 2011 р
пройдет без особливих проблем. А формулювання нової ідеології і філософсько-духовних засад може стати основною проблемою Білорусі і, як не дивно, її економіки вже в наступній, четвертій п'ятирічці.

2. Авторитаризм в Україні

Загострення політичної кризи в Україні, а особливо останні виклично неконституційні та незаконні рішення вищих органів державної влади в Україні зумовили цілу хвилю характеристик сучасного політичного режиму. Опоненти чинного уряду та парламентської більшості то називають сьогоднішню владу "тоталітарною", то звинувачують її в "авторитарних тенденціях". Натомість, сама себе вона позиціонує "національно-демократичною" і запевняє суспільство, що докладає зусиль до розбудови демократії. Де ж істина?Для початку з’ясуємо, що слід розуміти під політичним режимом. Якщо масу його наукових визначень спростити до рівня публіцистичної статті, то під політичним режимом слід розуміти сукупність засобів і методів реалізації влади в державі та характер взаємовідносин держави із суспільством. Політичні режими, власне, і розрізняють на основі аналізу таких взаємовідносин. Відповідно, в політичній науці їх класично поділяють на тоталітарні, авторитарні, демократичні. Тоталітаризм – це такий спосіб організації державної влади, який характеризується її всебічним і всеохопним контролем над суспільством і над кожною людиною зокрема. Контролю підпорядковане навіть приватне життя людини та її думки (пригадуєте анекдотичні розгляди сімейних конфліктів на різноманітних комуністичних бюро в не такі вже й давні совєтські часи!). Від кожного громадянина влада вимагає не просто невиступів проти чинного режиму, але й щоденної демонстрації вірнопідданості йому. Авторитаризм – політичний режим, що характеризується концентрацією влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян, їх суспільно-політичних організацій, жорсткою регламентацією їхньої активності, скороченням прерогатив і повноважень громадських і політичних інституцій. Демократія – це система правління, за якої джерелом

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи