Авторитаризм

влади є народ і яка базується на регулярних, вільних і справедливих виборах, на верховенстві закону, а, відповідно, на ґарантіях свободи та рівних можливостях для кожного. Кожен із названих режимів характеризується цілою низкою притаманних їм рис. Однак недоцільно зупинятися для їх детального аналізу, оскільки навіть поверхового огляду достатньо аби ідентифікувати пануючий в Україні політичний режим.  Очевидно, що він не є тоталітарний. Хоча б тому, що "кишка тонка" в сучасної влади, аби тотально контролювати неполітичну сферу суспільства, а зокрема приватне життя кожного громадянина.  Не є чинний в Україні політичний режим і демократичним, як би в цьому не самообманювалися його адепти, а чи не дурили суспільство його цяцьковим міражем політичні спекулянти. Загалом же, всіх тих, хто оперує поняттям "демократія в Україні" можна умовно розділити на декілька категорій: 1) щирі і самозасліплені прихильники демократії, які живуть намальованими в уяві міражами і готові навіть чорне назвати білим, аби не позбутися цього солодкого наркотичного туману. До них можна застосувати перефразовану з відомого вислову про халву характеристику: "Скільки б мільйонів разів не промовляти слово демократія, її в Україні більше не стане";2) цинічні спекулянти українського політикуму, які цілеспрямовано обманюють громадян України, видаючи за демократію "мутну водичку" того безладу, в якому їм вигідно "ловити рибку" ще недограбованих національних статків. Отож, демократія в Україні – це, за влучним висловом член-кореспондента НАН України Миколи Михальченка, феномен "непізнаного існуючого об’єкта". Її ніхто не бачив, але про неї багато говорять, особливо "апологети кланових, мафіозних угрупувань, які прорвалися до влади";3) такі ж цинічні спекулянти міжнародної політики, які сповідують принцип "влада і багаство – сильним, демократія – слабким!". Намагаючись законсервувати місце України у вигідному для них прокрустовому ложі постачальника дешевої сировини і робочої сили та ринку збуту неякісних товарів, вони цілеспрямовано і злочинно використовують для цього інструмент ультраліберальної демократії.  Україна перманентно перебуває в стані політичної кризи. І це не криза демократії, бо Україна її так і не пізнала
Це – криза моделі суспільної трансформації, що базована на трансформації комуністичної номенклатури в "демократичну еліту" та на експорті чужих і неорганічних для українського суспільства зразків ультраліберальної демократії, яку багато політологів поряд із нацизмом та комунізмом характеризують як один із видів тоталітаризму. Українські націоналісти мають своє розуміння демократії і воно покривається нашим політичним ідеалом націократії, як влади нації на своїй етнічній території у формі національної держави. Адже первинно демократія у перекладі із грецької означає влада народу ("демос" – народ, "кратос" – влада). Народ же в Україні – це не безлика маса, а національно стратифіковане суспільство, 78. 8% якого становлять етнічні українці. А тому влада народу в Україні – це перш за все влада української нації, це – українська націократія. Цілком очевидно, що сучасний політичний режим в Україні аж ніяк не можна асоціювати з націократією.  Отож, в Україні панує авторитарний політичний режим. Попри ряд подібних ознак, авторитаризм відрізняється від тоталітаризму. Зокрема – наявністю певних ознак демократії у політичній сфері (наприклад, формальне існування опозиції), а в неполітичній сфері – автономією особистості і суспільства. Очевидно, що таке твердження слід підкріпити не тільки логічними аргументами, але й фактами Не варто вдаватися в розгорнуту характеристику ознак авторитаризму та їх аргументацією із площини реальної політики сьогодення. Однак, низка фактів лежать на поверхні:1.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи