Бібліотеки Середньовіччя
Бібліотеки Середньовіччя
У Західній Європі в епоху середньовіччя бібліотеки також звичайно існували при великих монастирях і храмах. Книги в цих бібліотеках використовувалися також рідко, головним завданням бібліотек все ще було їх зберігання. Саме цим бібліотекам судилося зіграти головну роль у збереженні античної спадщини та збереження наступності в розвитку освіти, науки і культури.
Монастирські бібліотеки стали з'являтися в Західній Європі у V - VI століттях. Перші монастирські бібліотеки не були схожі на античні, і найчастіше представляли собою дуже скромні за величиною зборів (часто всі книги вміщалися в одному скрині). Серед них самої знаменитої, що мала унікальну збірку документів, була бібліотека монастиря Віварій, що знаходився на півдні Італії недалеко від Неаполя і заснованого в 555 році сенатором, таємним радником остготского короля Теодеріха Магнов Кассіодором Сенатором (бл. 487 - 575 роки). Іншою великою бібліотекою була бібліотека бенедиктинського монастиря Боббіо в Ломбардії. Саме цей монастир чинив сильний вплив на духовне життя Італії. Але такі монастирські бібліотеки (за своєю величиною) були рідкісним явищем [1, 2, 3].
Починаючи з XI століття в зв'язку зі зростанням міст, торгових зв'язків, розвитком ремесел, які потребують грамотних людей, відкриваються університети. Найстарший з них, Болонський, був відкритий в 1119 р. , Паризький в 1120 р. На початку XIII століття відкриваються Кембриджський та Оксфордський університети. При них були створені майстерні по листуванню книг, призначених в основному для навчання, і бібліотеки. Університетські бібліотеки створювалися не тільки з метою зберігання, а й використання книг. Тим не менш, у громадських сховищах рукописи приковувалися до полиць ланцюгами, і лише в окремих випадках книги дозволялося брати додому.
З поняттям бібліофілію Європа знайома з XIII століття. Книги збирали королі і лицарі, барони й заможні городяни
Книги, створювані практично поекземплярно, коштували дорого. У цьому зв'язку важливого значення набувають книжкові сховища, які влаштовувалися при світських і церковних закладах. У бібліотеках збиралися священні писання, житія, твори святоотцівської літератури, літургійні книги.
З середини XV століття у зв'язку з винаходом книгодрукування і загальним розвитком культури виникають нові й швидко ростуть університетські бібліотеки (Сорбонни, Празького, Гейдельберзького та ін. ) Книга стає найважливішим елементом навчання в університеті: викладач читав книжку, а студент слухав. Коли книги стали приковувати ланцюгами до спеціально виготовленим пультів, ними змогли користуватися і студенти. Поступово склалася і структура бібліотеки, що складалася з двох частин - так званої «великої бібліотеки» і «малої бібліотеки». Перша був читальнею, книгами з якої можна було користуватися тільки на місці. Так, в Паризькій Сорбонні було 26 пультів з прикутими до них ланцюгами книгами. При цьому деякі книги видавалися тільки професорам. А в окремих випадках навіть і їм не рекомендувалося звертатися до того чи іншого праці. Друга частина бібліотеки призначалася для зберігання дублетів, які можна було брати під заставу на будинок. У 1338 р. в бібліотеці Сорбони згідно каталогу було 1720 книг, 300 з яких були прикуті ланцюгами у «великій бібліотеці» [2].
Винахід друкарства змінило бібліотечна справа. На зміну рукописним кодексів прийшла друкована книга в тій формі, в якій вона дійшла і до XXI століття, бібліотека ж перестала