Біоетика — новий ступінь інтеграції природничих і гуманітарних наук

Біоетика — новий ступінь інтеграції природничих і гуманітарних наук

Біоетика як система поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулює поведінку людей з позицій збереження життя на Землі, відіграє дедалі більшу роль у суспільстві. Сьогодні це розділ філософської дисципліни, який вивчає проблеми моралі стосовно всього живого. Тобто біоетика визначає, які дії щодо живого припустимі, а які — ні. Однак біоетичні принципи досі не стали обов'язковими для всієї світової спільноти. Скажімо, практично не виконуються Картахенські угоди 1997 року щодо зменшення промислових викидів, хоча це необхідно для того, аби загальмувати глобальне потепління. Немає також переконливих ознак того, що будуть успішно реалізовуватись рішення Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, який відбувся недавно в Йоганнесбурзі.

З огляду на це особливої ваги набувають зусилля науковців і всієї громадськості, спрямовані на розв'язання нагальних завдань у галузі біоетики.

Жива матерія від її появи на Землі функціонує у тісному взаємозв'язку з неживою природою. Водночас між організмами та їх системами теж відбувається складна взаємодія. Ці процеси досягли певної природної рівноваги, об'єктивні закони і механізми якої забезпечують існування і функціонування всіх видів живої матерії.

Водночас саме такі взаємодії зумовлюють те, що системи перебувають у стані, далекому від термодинамічної рівноваги. Тому природна рівновага може бути стійкою лише у певних межах, коли вона здатна до самоочищення, самовідновлення, самовідтворення та інших процесів саморегуляції, механізми яких ще не повністю з'ясовані. Формування цих процесів можна вважати початком співіснування живої і неживої природи

Без особливих змін і порушень природна рівновага існувала протягом досить тривалого часу, хоча при цьому на Землі траплялися землетруси, повені, посухи, зледеніння тощо. Вони, як правило, на цю рівновагу істотно не впливали і не загрожували існуванню життя на планеті та самій планеті (за винятком кількох досі не розгаданих катастроф, які, зокрема, призвели до швидкого вимирання окремих видів тварин і рослин). Ситуація почала змінюватись з появою Homo sapiens. Спочатку діяльність людини не відрізнялася від пасивного функціонування інших представників живої матерії і не загрожувала рівновазі. Але в міру того, як людство набувало досвіду, як збільшувалося народонаселення Землі, зростали вимоги до «якості життя» і бурхливо розвивалося виробництво, вплив людини на природну рівновагу ставав дедалі глибшим. Поступово загострювалися протиріччя між мірою втручання людини та можливостями природного відновлення довкілля.

Склалася парадоксальна ситуація: виховане на релігійних догматах цивілізоване людство, з одного боку, на словах декларує необхідність захисту природи, а з другого — свідомо та активно руйнує основу свого буття, нехтуючи тим, що воно саме перебуває в цілковитій залежності від усієї сукупності біосферних процесів.

Приблизно з середини ХХ століття вчені, які вивчали зв'язок живих організмів між собою і з довкіллям, заговорили про те, що активна діяльність людства, зокрема науково-технічний прогрес, призводять до таких загрозливих для життя факторів, як непоправні втрати багатьох видів флори і фауни, небезпечне для здоров'я людини забруднення токсичними речовинами повітряного і водного басейнів, зрушення у складі атмосфери та спричинена цим нестабільність клімату тощо.

Втім, ще на початку ХХ століття В. І. Вернадський усвідомив значення зв'язків між живим і неживим у природі та визначив місце і роль людини у цій складній системі [1]. Він запропонував принципово нове уявлення про біосферу як специфічне середовище планети Земля, в якому відбувається взаємодія живих організмів і неживої матерії. При цьому різноманітні функції біосфери

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні