Пропонуємо роботу для виконавців курсових і дипломних робіт.

Богдан Лепкий як письменник, літературний критик та історик літератури

симфонічності прози, живописання словом, використання сугестивної сили мистецтва. «Ворушити читача і не дати йому задубіти. . . » — ось що Б. Лепкий вважав головним завданням письменника5. Яким чином прозаїку вдається викликати в читача певний душевний стан? Насамперед застосуванням спеціальних стилістичних засобів: ритму фраз, повторів, риторичних запитань, окликів, асонансів, алітерацій, антитези, контрасту, еліпса. Раніше, коли принцип вірності реальній дійсності усвідомлювався митцем як критерій художності, в його оповіданнях та новелах часто зустрічалися провінціоналізми, мовні неоковирності. Згодом, коли в прозі Б. Лепкого посилюється аналітичне й синтетичне начала, поглиблюється психологічний аналіз, з'являється оповідач — інтелектуально розвинена, яскраво окреслена індивідуальність, за світовідчуттям близька авторові, зникає розмовна, переважно просторічна, діалектна лексика. Характерною прикметою мови творів стають й іншомовні слова, яких Леп­кий-пурист свідомо уникав.

Після першої світової війни Богдан Лепкий відходить від неоро­мантичної гуманістичної концепції, в його творах посилюються натура­лістичні елементи («Смітник», «Співачка»), зображуються знервовані типи («Образ»), звучать антиурбаністичні мотиви (цикл «З тихих драм великого міста»). Докорінна ломка соціального ладу, внаслідок чого високоосвічені інтелігенти виявилися зайвими в суспільстві, породжує хворобливий душев­ний стан — бодлерівський сплін. Від естетизму, поетизації Краси Б

Лепкий приходить до «естетства навиворіт», естетизації «без-образного», нігілізму на рівні несвідомого, ірраціонального.

Складна політична ситуація в Європі в 20-х pp. нашого століття, чергова національна катастрофа в Україні зумовили панування тенденції заангажова-ності в літературі, повернення багатьох письменників на освячені традицією позиції. «Треба було писати щось таке, що рятувало би земляків від розпуки і зневіри» («Писання». Т. 2, с. 464). Стильова домінанта письменника еволюціонує від елегійного смутку, туги, журби до мажорного, оптимістичного тону утвердження ідеї вільної, незалежної Батьківщини.

Отже, Лепкий-прозаїк еволюціонував від неонародництва до модер­нізму, від реалістично-побутового оповідання до психологічної новели-студії, від традиційної, нарисово-оповідної манери розповіді до художньо-експресивної, емоційно-наснаженої. Водночас, усвідомлюючи потребу оновлення літератури, митець не прагнув зруйнувати фундамент, основу ідеології народництва. Суть модерністичного дискурсу письменника полягала лише в поверховому відкиданні певного стилю — «не ступати слідами Квітчиної «Марусі» («Три портрети»). Тому творчості Богдана Лепкого властива глибока внутрішня суперечність: у ній еклектично поєднуються естетизм — і моралізаторство, оспівування самотності, презирство до натовпу — й утвердження християнських цінностей, ліризм, експресія — й риторичність, тенденційність, дидактизм.  

Надто непроста, а точніше б сказати, складна, часто-густо з трагічними западинами і вибоїнами на ошрапнеленому тілі, з вимріяними узвишшями у відроджувальних сходженнях — така крута, примхливо-неспокійна путь у мого народу, така нещасна доля у неодного з найкращої його верстви — інтелектуально-духовної еліти.

Якось Поет зродив, що усю нашу попередню історію можна виразити сконденсовано-згустково: «Кращі серця нації залишилися в лісі, а її мозок витік за кордони».

Серед тих, хто, може, найдорожчі літа свої, красне здоров'я й інтелект свій залишив поза межами України, був нинішній ювілянт - ви­значний етнокультурний діяч європейського рівня і слави: поет і прозаїк, педагог та редактор, публіцист і організатор видавничого руху, історик літератури і маляр, блискучий оратор — великий за духом і розмахом діяльності українець — Богдан Лепкий; той митець, в чиїй філософсько-естетичній концепції домінантно виступала краса думки, краса ідеї та чину; той, що, жорстокими умовами відірвавшись від рідного ґрунту, звів затужнені очі до високості й згубив разом зі сльозою, як сумління цілого покоління:

Видиш, брате мій, Товаришу мій,

Відлітають сірим

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні