Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Богдан Лепкий як письменник, літературний критик та історик літератури

шнурком 

Журавлі у вирій. . .  

Чути кру-кру-кру, 

В чужині умру. . .

Та почався Б. Лепкий як літератор на землі українській, — на Тернопіллі. То вже потому пов'ються-помережаться дороги у світи: до Віденських академії мистецтв та університету, Львівського та Ягелонського університетів, через вогниво знань яких пройшов Лепкий від студента до професора та завідувача кафедри. Коли сьогодні, на відстані часу, перечитуємо поезію, прозу, доку­менталістику, історико-літературознавчі студії письменника і вченого, то на­правду відчуваємо, як то тут, то там змінюються-переливаються і, наче промені, змигують етюдна споглядальність, фольклорна інтонаційність образів та символів, публіцистична панорамність, психолого-аналітична заглибленість. Але все це фіксуємо як результат потужної синтетичної праці. А початок, де він, той прапочаток, де ті корені, та генна першооснова, з якої почалося всесильне сходження у літературу й культуру?

Очевидним і незаперечним є той факт, що найсильніший, і, по суті, домінантний вплив на естетичне кредо Б. Лепкого мало родинне середовище, Поділля, з його невідцвітним фольклорно-етнографічним букетом. Сам же письменник у «Заспіві», одному з ранніх віршів, писав:

У примітці до оповідання «Підписався» автор не лише розкриває джерела його появи, а й вводить нас у те віконце, через яке можемо збагнути саму суть творчого методу: «Порукою до писання була мені не тенденція, а сама охота писати, передавати образи життя, якими являлися вони у призмі власного «я». Люди, котрих я малюю, — це здебільшого портрети, або студії з природи, але ніколи не фотографії». До речі, простудіювавши римітковий матеріал до оповідань «Мати», «Настя», «Над ставом», «Хлопка», «Скапи», «У таборі», «Гостина», «В глухім куті», «Звичайна історія», нарисів, образків та етюдів «Моя вина», «Твій товариш», «Старий двір», «Жінка з квіткою», «На ринку», «Двоє дітей», «Лежав при відчиненім вікні», «Ах, як цей папір пече!», переконуємося, що всі ці твори написані на конкретному матеріалі Поділля.

 На  жаль,  у   нашому літературознавстві раніше домінував напрям псевдосоціального, псевдо філософського аналізу літературного процесу.

Кожною, без винятку, літератора підганяли під заготовлені схеми. Коли ж не вписувалися деякі у вироблені ідеологією постулати, — їх вилучали з процесу, або ж пришивалися їм усілякі «ізми». У тому розряді не одне десятиліття перебував і Б. Лепкий

Має цілковиту рацію професор Микола Ільницький, коли стверджує, що «натура його (Б. Лепкого. — В. К. ) радше споглядально-рефлективна, звернена всередину ліричного героя». Те, що характеризує власну проекцію Лепкого-поета наліризацію персонажу, часто відповідає і манері Лепкого-прозаїка: спогадовість і туга пронизують іноді оповідання, як то кажуть, від заголовка аж до прикінцевої фрази, або така туга як морально-філософський феномен десь коріниться в історичній пам'яті, у народнопісенній стихії. Справедливо ж зауважив свого часу професор Михайло Рудницький, що у художньому методі Б. Лепкого нероздільно співіснують «особистий смуток і смуток — з приводу народної недолі».

Б. Лепкий у ранніх віршах, оповіданнях, нарисах творив той «хлопський монолог» (М. Жулинський), який ішов із глибин життя, з глибокого знання найтонших порухів селянської душі. Літературознавець Ф. Погребен­ник відзначає у ранній прозі письменника «лірично-меланхолійний наст­рій. . . тихе й щире співчуття автора до знедоленого люду». На думку ж самого Б. Лепкого, найвища цінність, яка криється в літературних творах, — це «сила зворушливості, до сліз або до сміху, до найвищої розкоші або до глибокої розпуки. . . ».

  Недарма

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні