Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Бойові дії УПА

Вікова боротьба між націоналістами й інтернаціоналістами за те, чи бути Україні самостійною, чи ні, в серпні 1991 року завершилася на користь перших. Однак, тільки теоретично. Парадокс у тому, що плодами боротьби поколінь борців за нашу свободу скористали ті, хто свого часу нищив український національно-визвольний рух всіма засобами, включаючи збройний. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту” взяв їх під своє покровительство. Правда, згідно з п. 16 ст. 6 цього закону до учасників бойових дій належать також “вояки Української повстанчої армії, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941 — 1944 роках, які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.

Цей закон, який прийняли у Верховній Раді комуністи та космополіти різних мастей, жодних прав бійцям УПА не дає, адже вони не припинили боротьбу в 1944 році, а продовжували її проти сталінських посіпак аж до 1956 року. А це, на думку „законотворців”, – „злочин проти миру та людства”. Зовсім інакше трактує дії ОУН-УПА міжнародне право.

У 1918 р. Україна стала незалежною і була визнана державами світу включно з Росією. Однак існування УНР перешкоджало відновленню імперії

Тому Росія під надуманим приводом офіційно оголосила війну Україні. Внаслідок воєнної поразки збройних сил українського уряду територія УНР була окупована російською Червоною армією (у 1921 році 85% національного складу її частин в Україні становили росіяни), а потім незаконно анексована Радянською Росією всупереч міжнародному праву і навіть власному, як виявилося - демагогічному, Декрету про мир.

Оскільки СРСР виник без волевиявлення на те українського народу, ніякого союзного договору навіть з представниками маріонеткового уряду УРСР про створення СРСР підписано не було, стан окупації України тривав фактично до 1991 року зі всіма юридичними наслідками для українського народу.

Тому російсько-німецька війна 1941-1945 років, в якій зійшлись у двобої два колишні союзники та імперіалістичні хижаки, не була для нас “вітчизняною”, бо наша Вітчизна не Радянська Росія (СРСР), а Україна. Українці не були зобов’язані захищати окупаційний російський режим на своїх землях.

Також у 1939 році Червона армія окупувала, відповідно до ганебного пакту Молотова — Ріббентропа, Західну Україну, що перебувала в складі Польщі. СРСР потоптав принцип самовизначення нації, організувавши і провівши під контролем воєнних окупаційних властей плебісцит — так звані Народні Збори Західної України, чим намагався надати анексії Західної України вигляду законності. Цей плебісцит був юридично не чинним, оскільки СРСР провела плебісцит в умовах режиму воєнної окупації, в присутності і за допомогою власних збройних сил, чого міжнародне право не допускає.

Особливістю режиму воєнної окупації УНР з 1921 року, а Західної України з 1939 року є те, що він згідно з міжнародним правом не означає переходу цих територій до окупанта. Територіальні питання вирішуються звичайно в мирних договорах.

16 серпня 1945 р. у Москві був підписаний “Договір між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон”. Обмін ратифікаційними грамотами відбувся 5 лютого 1946 року у Варшаві, після чого договір

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні