Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Борис Крупницький

Біографія

Народився 24 липня 1894 р. в с. Медведівці Чигиринського повіту на Київщині (тепер Київської обл. ) в багатодітній сім'ї сільського псаломщика Дмитра Ульяновича та його дружини Ольги Степанівни (Скічкової).

Хоч у родині Крупницьких, крім Бориса, було ще п'ятеро дітей, працьовиті батьки усім їм дали змогу здобути вищу освіту. Борис навчався в черкаській гімназії, а з 1913 р. - на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира. В цей час він знайомиться з новітніми досягненнями гуманітарної науки, вагомим доробком цілої плеяди визначних учених, що тоді працювали в Києві, слухає лекції відомих науковців, зокрема О. Покровського (з давньої історії), Ю. Кулаковського (з класичної історії), М. Бубнова (із середньовіччя), Л. Ардашова (з новітньої історії), А. Лободи та В. Перетца (з історії літератури). Але чи не найбільше приваблювали юнака студії професорів російської історії включно з історією України В. Данилевича та М. Довнар-Запольського.

В університеті, де панувала атмосфера творчого пошуку, Крупницький поринає в науково-дослідницьку роботу, а з 1914р. бере активну участь в діяльності історико-етнографічного гуртка, до якого входили професори, приват-доценти, здібні випускники, старшокурсники й лише кілька (включно з ним) найобдарованіших студентів молодших курсів.

Однак руйнівний смерч світової війни, що вибухнула у Європі 1914 p. , невдовзі змусив Крупницького залишити студентську аудиторію. Трагічні фронтові місяці та роки ще довго, до кінця життя, озиватимуться в його тілі гострим болем від уламка ворожої міни

Жадобу знань почасти йому вдалося потамувати після повернення 1918р. в Київський університет. Але й цього разу навчання власну методологію, часто друкується, виступає з доповідями на загальних зборах інституту та семінарах. Здобувши репутацію поважного історика, посідає почесне місце як в українському, так і в німецькому науковому світі. 1932 р. Крупницький обирається приват-доцентом Українського вільного університету в Празі, а наступного року повертається до Берліна на посаду наукового співробітника Українського наукового інституту замість Д. Дорошенка, який переїжджає до Праги. 1938 р. стає закордонним співробітником Українського наукового інституту у Варшаві, членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

30 - 40-і pp. надзвичайно плідні в науковій біографії Крупницького. Він видає у Берліні та Варшаві монографії, публікує наукові статті й розвідки з історії України, досліджує українсько-шведські взаємини кінця XVII- початку XVIII ст. З цією метою за короткий час вивчає шведську мову, що дає йому змогу знайомитись із шведською історіографією та найрізноманітнішими документальними матеріалами шведських архівів.

Однак на початку 40-х pp. внаслідок подій 2-ї світової війни розірвалися контакти, що доти існували між істориками Берліна, Праги, Варшави та інших українознавчих центрів Європи. В січні 1945 р. під час повітряного нальоту приміщення Українського наукового інституту зазнало значних пошкоджень, тож його було перенесено з Берліна до Лсйпціга, а із вступом до міста радянських військ навесні того ж року цей визначний осередок української науки за рубежем фактично перестав існувати.

В період окупації Німеччини союзницькими військами Крупницький переїжджає з Лейпціга до Веймара, потім - до Аугсбурга, а звідти - до Штаде й поселяється на його околиці - Гіммельнфортені.

У 1946 - 1949 рр. зросла активність представників української наукової еліти, що після війни потрапили на німецькі землі. Заходами цих людей

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12