Центральноєвропейська ініціатива

Чергове розширення Європейського Союзу (ЄС) 1 травня 2004 року, в результаті якого до цієї організації приєдналося десять нових країн, не може не справляти певного впливу на будь-яку міжнародну організацію або об’єднання на Європейському континенті. Центральноєвропейська Ініціатива (далі — ЦЄІ), яка за своїм форматом є найстарішою та найбільш субрегіональною організацією в Європі, також не є винятком.

Перші кроки організації зі співробітництва були започатковані з метою співпраці у сфері реконструкції політичних та економічних структур. Регіональне об’єднання, створене у 1989 році країнами Дунайсько-Адріатичного субрегіону за ініціативою Італії, було відоме (за  кількістю  держав-членів)  як Quadrilaterale і включало члена НАТО (Італія), нейтральну країну (Австрія), країну, що не приєдналася (Югославія) та члена Варшавського Договору (Угорщина). Однак цю концепцію випереджали політичні події, які розгорталися у Східній Європі. Розпуск Варшавського Договору у 1991 р. та початок розпаду Югославії змінили основні передумови співробітництва. За цих обставин партнери не втратили інтересу до розвитку об’єднання й інтенсифікували свою діяльність у створенні нових умов та фундаменту для розвитку продуктивного співробітництва між державами, які намагалися йти шляхом демократії та ринкових реформ.

У 1990 році під час саміту в Венеції було заявлено, що нова організація розглядає себе як місток до набуття членства в ЄС, що, у свою чергу, викликало бажання інших держав вступити до останньої. Зі вступом до ЦЄІ Чехословаччини (травень 1990 р. ) виникла необхідність змінити назву на Pentаgonale, з прийняттям Польщі (липень 1991 р. ) — на Hexagonale. Після розпаду Югославії у 1992 році членство останньої було припинено; її колишні складові долучилися до ЦЄІ дещо пізніше

Зрештою, з набуттям членства трьох з них — Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини — було вирішено у подальшому не пов’язувати назву організації з кількістю її членів та перейменувати у власне Центральноєвропейську Ініціативу. У 1993 році Македонія та обидві правонаступниці Чехословаччини (Словаччина, Чехія) стали наступними членами організації.

1996 рік приніс ЦЄІ дві важливі зміни. З одного боку, у зв’язку з прийняттям нових членів (Албанія, Білорусь, Болгарія, Молдова, Румунія, Україна) ЦЄІ вийшла за географічні рамки Центральної Європи, на теренах якої первісно планувалося сконцентрувати її діяльність. Ініціатива стала комплексною, негомогенною структурою з 16 країн-членів (останньою 17-ю країною в 2000 році стала СР Югославія, нині — Сербія і Чорногорія). У результаті розширення Ініціатива охопила територію в 2,4 млн км2, на якій проживає 250 млн чоловік. З іншого боку, стало зрозуміло, що такого типу організація не в змозі ефективно функціонувати без допомоги ротаційного головування [1].

Примітною рисою Ініціативи є її членська строкатість, яка дещо розмиває цілісне сприйняття організації в географічному та історичному сенсі. До складу ЦЄІ входить 17 країн, відмінних за рівнем економічного, технологічного, гуманітарного розвитку, приналежністю до різних політико-економічних і навіть геополітичних формацій. Принагідно зазначимо, що ЦЄІ є неповноцінною міжнародною організацією, оскільки не є визнаною з боку ООН — не отримала відповідного міжнародно-правового визнання, статусу. Таким чином, ЦЄІ необхідно розцінювати як міжнародний політико-економічний форум зі співпраці і розвитку. Разом з тим Ініціатива має повноцінну штаб-квартиру, розміщену в Трієсті (Італія, з якою з цього приводу укладено відповідний договір). Її діяльність визначається директивами та розпорядженнями, які приймають безпосередньо Комітети, що дозволяє уникати

1 2 3 4 5 6