Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Дисципліна праці

Вони поді­ляються на три види: типові, галузеві й локальні.

Діючі Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій були затверджені постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 р. [2] Це нормативний акт загальної дії, в якому сформу­льовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погоджен­ням з відповідними профспілковими органами. У цих актах враховується специфіка галузі відносно режиму праці й відпо­чинку, обов'язків працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внут­рішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудо­вими колективами за поданням власника або уповноваже­ного ним органу і профспілкового комітету. У цих правилах конкретизуються обов'язки власника, адміністрації, праців­ників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, враховуючи специфіку підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, поря­док застосування дисциплінарних стягнень.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дис­ципліну [5]. Особливістю статутів і положень про дисципліну праці є те, що вони поширюються тільки на певні, вказані категорії працівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту діє лише стосовно працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюються на працівників, які забезпечують його об­слуговування.

Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють у доповнення до правил внутрішнього трудового роз­порядку

Зокрема, Положення про дисципліну працівників за­лізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов'язаний дотри­муватися правил внутрішнього трудового розпорядку (п. 3).

Крім того, є особливості в змісті обов'язків працівників, які підпадають під дію статутів і положень, у складі дисцип­лінарного правопорушення і дисциплінарних стягнень, вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступ­ки, які не випливають з неналежного виконання своїх трудо­вих обов'язків.

3. Основні трудові обов'язки сторін трудового договору

Права й обов'язки сторін трудового договору становлять основу його змісту і визначаються як безпосередньо в догово­рі, так і законодавством на рівні централізованих і локаль­них норм.

До основних трудових обов'язків працівників відносять­ся: працювати чесно, сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власни­ка або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктив­ність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватися технологічної дисципліни, вимог охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Основні обов'язки закріплені в ст. 139 КЗпП України.

Спеціальні обов'язки, в яких відображається специфіка виробництва конкретного підприємства або конкретної тру­дової функції, встановлюються нормативними актами (ста­тутами про дисципліну; статутами підприємств; локальни­ми актами про правовий статус окремих підрозділів, поса­дових осіб; наказами і розпорядженнями).

Всі обов'язки можна розподілити на дві групи: обов'яз­ки щодо забезпечення конкретної трудової функції; обов'яз­ки дотримуватися загальних правил поведінки, які забезпе­чують нормальний трудовий процес.

Обов'язки власника насамперед складаються з обов'язку забезпечити особам, працю яких вони використовують на договірній основі, соціальні, економічні гарантії і права, перед­бачені законом. Зокрема, всі власники зобов'язані забезпечити розмір оплати праці найманих працівників всіх видів підпри­ємств, не нижчий мінімальної заробітної плати, встановленої державою;

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні