Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Дмитро Вишневецький

перебувала лише його особиста армія, навербована з українських козаків, до яких, мабуть, приєдналися донці й черкеси з племені Жане. Саме з таким військом він здійснив свою серйозну операцію проти Криму, з приводу якої російські джерела скупо подають деталі, й ми знаємо про неї лише з оттоманських архівів. У червні 1560 року Вишневецький напав на Азов, але у зв'язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав невдачі; тоді він із черкесами спробував перепливти Таманську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу, проте турки були попереджені про цей намір чи московськими гінцями, чи шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра пильнувала за переправою й відбила напад.

Це була одна з останніх спроб Вишневецького захопити турецькі володіння. Після 1560 року в оттоманських архівах не відклалося жодних свідчень про нього. Відомо лише, що наступного року він остаточно порвав із царем і вернувся до Польщі, де 5 вересня 1561 року король Сигизмунд II Август віддав йому всі його звання й землі. Впродовж більше двох років про Вишневецького нема ніяких відомостей. У IV томі «Mьhimme Defterleri», який охоплює 867—968 роки (1558—1560 роки), подибується єдиний і досить короткий документ, що стосується його особи: це — послання кримському ханові, не позначене певним числом, яке повідомляє про те, що Синану, бею Кафи, була видана сума в ЗО тисяч акче за «доставлені заслуги під час оборони Азова від росіян під командуванням Дмитрашки й черкесів племені Жаногли»

1564 року Дмитро Вишневецький вастаннє виступив проти Оттоманської імперії. З армією в 4 тисячі чоловік він зайшов до Молдавії, де якраз точилися міжусобні чвари, але його тут захопили в полон і відправили до Стамбула на страту. За «Хронікою Мартина Бєльського», козацького ватажка скинули з фортечного муру в Галаті на крюк; він провисів на ньому три дні, доки турки, обурені прокльонами, спрямованими проти мусульманської віри, застрелили його із луків. Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної української пісні про «Байду-козака»; інші ж, як, скажімо, Володимир Голобуцький на підставі донесення — не зовсім зрозумілого — французького посла в Стамбулі, стверджують, що Вишневецького задушили і що пісня про Байду не пов'язана з його трагічною смертю.

На жаль, турецькі архіви не сповіщають про його загибель. Останній оттоманський документ, у якому згадується ім'я «Дмитрашки», стосується уже періоду після його смерті. Це лист бея Кафи, де повідомляється, що «росіяни» (донські козаки?) й черкеси не перестають грабувати околиці Азова й, наслідуючи приклад «Дмитрашки», зібрали армію в 4 тисячі з гарматами, захопленими на турецьких кораблях, й спробували приступом узяти місто, але були примушені беєм Кафи тікати.

Що ж нового дають документи з оттоманських архівів для розв'язання таких спірних питань як походження Запорожжя та роль Дмитра Вишневенького в заснуванні Січі?

Насамперед дозволяють нам вписати авантюру Вишневецького — литовського кондотьєра XVI століття, в широкі межі міжнародних зносин тієї доби. Порівнюючи військові приготування Оттоманської імперії проти «Дмитрашки» з приготуваннями, які проводила Осяйна Порта тоді

1 2 3 4 5 6 7 8