Договір міни

            Угоди (або правочини, договора) згідно статті 41 Цивільного Кодексу України - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. 
 Договір міни відомий людству з давніх часів і був передбачений ще римським правом.  Як і будь-який договір, він являє собою певний юридичний факт, з наявністю якого закон пов’язує відповідні юридичні наслідки.  Договір міни - це вольова дія, здійснення якої передбачає наявність у суб’єкта певного рівня свідомості і волі.  Передбачається, що суб’єкти повинні бути правосуб’єктними. 
 Вищезгаданий договір часто зустрічається у нашому повсякденному житті.  Кожного дня, кожен з нас можливо і не помічаючи цього укладає його.  Саме через це договір міни є актуальним для всіх людей і не є лише міжорганізаційною угодою.  
Сторони договору міни – як і в договорі купівлі-продажу, тобто продавець та покупець.  Не слід ототожнювати поняття сторона договору і суб’єкт договору.  За загальним правилом законодавець не визначає хто може бути продавцем та покупцем, але і покупець, і продавець повинні бути правосуб’єктними. 
В окремих випадках законодавець може прямо зазначити хто може бути продавцем чи покупцем того чи іншого майна.  Зазвичай продаж майна здійснює продавець за власним бажанням, але іноді продаж майна може бути здійснений у примусовому порядку. 
Предметом договору міни є рухоме і нерухоме майно, яке не вилучається з цивільного обігу, що є власністю кожної із сторін.  Вимоги до предмету договору можуть бути наступними: його якість повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі вимогам, які звичайно ставляться.  Якість продукції також визначається сторонами, але може бути визначена і відповідно до стандартів, зразків тощо. 
 Згідно статті (“Застосування до договору міни правил купівлі-продажу”) до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу (якщо інше не випливає з змісту відносин сторін), а саме:
1.  Обов'язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на продавану річ
						
При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків.
2.  Обов'язок продавця зберігати продану річ.  Якщо право власності (право оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення.  Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором. 
3.  Наслідки невиконання продавцем обов'язку передати річ.  Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.  
4.  Наслідки відмови покупця прийняти куплену річ.  Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. 
5.  Якість проданої речі.  Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі – вимогам, що звичайно ставляться.  Річ, що продається торговельною організацією, повинна відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду. 
6.  Права покупця в разі продажу йому речі неналежної якості.  Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її 
1 2 3