Економічний продукт

Корисність є натурально-речовою стороною продукту, вона визначаєть­ся певними механічними, фізичними, хімічними, біологічними чи соціальними параметрами, якісними характеристиками, їх доцільною сукупністю та певним співвідношенням, що й визначає можливості продукту у задоволенні матеріаль­них чи духовних потреб людей.

Цінність, або вартісна сторона продукту, визначається витратами тих виробничих факторів, які застосовувалися при його створенні. Саме це дозво­ляє порівнювати різнорідні продукти між собою і визначати кількісні пропорції їх обміну. На практиці цінність (вартість) продукту визначається через його грошову оцінку, тобто ціну.

Варто наголосити, що економічна природа вартості продукту стала пред­метом тривалої теоретичної дискусії. Одні теоретики (на початку ХІХ століття Давід Рікардо, а потім послідовники його вчення, насамперед Карл Маркс) доводили, що вартість продукту створюється витратами виключно одного виро­бничого фактора – праці. Цей підхід було названо трудовою теорією вартості.

Рікардо не був першим теоретиком, хто сформулював трудову теорію вартості – до нього це зробили ще у XVII столітті В. Петті і дещо пізніше П. Буаґільбéр, а в XVIII столітті – Ф. Кенé і А. Сміт, однак він став першим, хто абсолютизував цей підхід до економічної природи вартості.

Більшість сучасних теоретиків дотримуються думки про багатофакторну природу вартості.

Початки цього напряму можна знайти в А. Сміта, однак закінченого вигляду він набув у вченнях Сея і Мальтуса на початку ХІХ століття.

Ж. Б. Сей і Т. Мальтус стверджували, що у створенні вартості продукту беруть участь усі економічні ресурси – не тільки праця, а й капітал і земля (при­родні ресурси), пізніше до них приєднали й підприємницькі здібності людини, а виразом цінності (вартості) продукту є його корисність.

Теорію корисності розвивали Ф. Ґаліані і А. Р

Тюргó ще у XVIII столітті, а потім Ж. Б. Сей на початку наступного, однак найбільший вклад у її формування зробили маржиналісти і неокласики на рубежі ХІХ і ХХ століть, розробивши теорію грани­чної корисності життєвих благ, за якою виразом цінності блага є його гранична корисність – корисність останнього екземпляра з запасу цього блага. Маржиналісти і неокласики, відмовившись від виміру вартості товару затратами праці та інших фак­торів виробництва, замінили поняття «вартість» поняттям «цінність».

До цього можна додати, що прихильники трудової теорії вартості не вва­жають нематеріальні послуги продуктом, а тому працю, витрачену на їх надан­ня, назвали непродуктивною, тобто такою, що продукту не створює.

Першим це зробив Ф. Кенé, а потім цю хибну, з точки зору прихильників багато­факторної природи вартості, думку розвинули А. Сміт, а особливо Д. Рікардо і К. Маркс.

Проте більшість нинішніх дослідників заперечують це, вважаючи продук­тивними як будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і нематеріальні послуги, так і інші економічні ресурси – капітал, природні ресурси та підпри­ємницькі здібності, які разом й створюють їх вартість (цінність).

Усі ці підходи до визначення економічної природи вартості благ будуть розглядатися у наступних розділах.

 

Література

1. Вступ до економічної теорії: Підручник. / За ред. З. Ватаманюка. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2007. – С. 7-80.

2. Економічна теорія: політекономія: Підручник / За

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні