Етапи розвитку психотерапії як науки

– в неврологію.

Значний вклад у розвиток дитячої психотерапії внесла Мелані Кляйн. У 1919 році Кляйн стала використовувати ігрову техніку, як засіб аналізу для роботи з дітьми молодше 6 років. Вона вважала, що дитяча гра так само направляється прихованими мотиваціями та вільними асоціаціями, як поведінка дорослих. М. Кляйн вперше забезпечила ігрову кімнату іграшками, матеріалами для вирізання та малювання, водою та піском. Вона розглядала все, що робить дитина під час сеансу як прояв переносу та бачила основну задачу психотерапевта в інтерпретації символічного контексту гри дитини на основі комбінованої теорії розвитку дитини та походження симптомів.

Значний вклад у дитячу психотерапію вніс Е. Еріксон. Ерік Еріксон народився в німецькому місті Франкфурті-на-Майні, був художником і спеціалізувався на дитячих портретах. Поселившись у Відені та познайомившись з Фрейдом, став вивчати психоаналіз, крім того вивчав систему Монтесорі. В 30-ті роки поселився в США.

Велике значення на розвиток дитячої психотерапії справили роботи Якоба Морено. Морено відмітив, що ігри дітей, якщо вони направляються освіченим психотерапевтом, є могутнім лікувальним фактором; завдяки визначеним стандартним ігровим сюжетам і так званим «рольовим іграм», дитина в процесі гри звільняється від багатьох страхів, порушень поведінки, прихованого емоційного напруження.

Девід Леві свій підхід структурованої ігрової терапії рекомендував для роботи з дітьми, які пережили психотравмуючий випадок. Як він вважав, гра дає дітям можливість відреагувати. Терапевт створює такі умови, щоб спеціально підібрані іграшки допомогли дитині відновити свій досвід, який викликав у нього реакцію тривоги.

У кінці XIX століття психотерапія в Росії та на Україні розвивалась під впливом учень про гіпноз. Значну роль у розвитку російської психотерапії відіграла робота А. А. Токарського “Терапевтическое использование гипноза”, що вийшла в 1890 р. в Росії. Пізніше цими питаннями стали займатись В. М. Бехтєрєв, Ю. В. Канабіх, Е. Н. Довбня, П. П. Под’янепольский, Л. І. Платонов, С. І

Консторум, В. М. Мясищев та ін. З 20-х р. XX століття психотерапія почала розвиватись в рамках психоневрології та психіатрії.

У 20-30-ті р. XX століття психотерапія в СРСР з ряду причин відійшла на другий план, поступившись першістю біологічним дисциплінам. У цей час вважалось, що невроз – це буржуазний пережиток, психоаналіз – реакційна теорія, а психотерапія стоїть на позиціях психологізації. В Москві велику практичну роботу проводив Ю. В. Канабіх, використовуючи гіпноз, раціональну психотерапію, емоційно-стресову психотерапію за Дежерином, психоаналіз. Там же активно працював С. Т. Консторум.

У 30-40-ві р. психотерапія розглядалась тільки під кутом зору фізіологічного направлення І. П. Павлова, В. М. Бикова. Після війни психотерапія підтримувалась лише діяльністю ентузіастів санаторно-курортної мережі або роботу психотерапевтів виконували психіатри психоневрологічних диспансерів.

60-ті р. відзначились відкриттям кафедр психотерапії при медичних інститутах.

Наприкінці XX століття в Росії та Україні дитяча психотерапія набула розвитку в роботах О. І. Захарова, Д. М. Ісаєва, М. І. Буянова, В. А. Скуміна. Таким чином, дитяча психотерапія – відносно молода медична дисципліна, яка відділилась на початку XX століття від загальної психотерапії, пройшла разом з нею шлях від інтуїтивних емпіричних форм, що ставили акцент в терапії на зовнішні від пацієнта чинники (флюїди, гіпнотерапія) до особисто орієнтованої терапії, що спирається на вивчення та сприяння особистому розвитку дитини, нейтралізацію несприятливих факторів середовища, що гальмують і пригнічують цей розвиток.

 

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні