Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Громадська думка і влада

План

1. Проблема ідентифікації громадської думки стосовно політики та політичних діячів

2. Суперечливі взаємовідносини соціології і влади: український досвід

Список використаної літератури


1. Проблема ідентифікації громадської думки стосовно політики та політичних діячів

Громадська думка, ставши предметом осмислення ще в античності, з плином часу привертала до себе дедалі більшу увагу дослідників. Поступово виокремилася низка основних питань, наукова полеміка щодо яких точилася у минулому і не вщухає досі - природа цього явища, роль у житті суспільства, його суб'єкт, умови, чинники і механізми формування та функціонування тощо.

Уживаність поняття «громадська думка» зростала в усьому світі й серед широкого загалу. До цього поняття звертаються політики, аргументуючи свої погляди та рішення. Ним оперують представники засобів масової інформації. Завдяки цьому мовно-смислове кліше «громадська думка» стало звичним і добре відомим пересічному громадянинові, в тому числі й українському - особливо впродовж останнього десятиріччя. Тому чимало хто, будучи цілком упевненим у своїй обізнаності щодо значення цього словосполучення, залюбки пояснить необізнаним, чому наукова спільнота ще не прийшла до більш-менш загальноприйнятого визначення поняття «громадська думка» та концептуального розуміння цього феномена.

Існує досить розгалужена система класифікації соціологічних досліджень за певними ознаками, з яких нас цікавитиме лише один із можливих дихотомічних підходів до їх типології. За західною традицією дослідження поділяють на соціальні та дослідження громадської думки, що добре відомо із загальноосвітніх соціологічних підручників, принаймні американських

У вітчизняних класифікаціях досліджень маємо аналогічний поділ. Відразу варто застерегти стосовно двох моментів. По-перше, ці принципи поділу - західний і вітчизняний - цілком збігаються, оскільки і західні науковці під словосполученням «соціальне дослідження», і вітчизняні під терміном «соціологічне дослідження» розуміють той самий смисл. По-друге, вельми часто трапляється, що у фахових соціологічних виданнях і засобах масової інформації вживається вираз «опитування громадської думки», який став настільки звичним мовним штампом, що лишається поза увагою його некоректність. Якщо громадську думку розглядати як певний феномен масової свідомості або соціальну інституцію, то хіба є принципова можливість опитувати «соціальну інституцію» чи «феномен масової свідомості»? Опитувати можна лише носіїв громадської думки, тому має йтися про дослідження, вивчення або зондування громадської думки та аж ніяк не про «опитування громадської думки».

Із поділом досліджень на соціологічні та вивчення громадської думки пов'язане, на наш погляд, і те чи інше розуміння сутності громадської думки та теоретико-методологічні підходи до вивчення цього феномена масової свідомості. Один із найавторитетніших російських соціологів Ю. О. Левада відзначає можливість двох методологічних підходів у розгляді, організації та систематизації феноменів громадської думки - соціологічного та статистичного, що визначають і сам предмет дослідження, і методи його аналізу [1].

Власне соціологічний підхід до громадської думки передбачає її розгляд як соціальної інституції, а отже, постають питання щодо певної структурованості, функціонального навантаження і здатності його реалізації за певних соціокультурних і політичних умов. Статистичний підхід, на відміну від соціологічного, не передбачає звернення до структури та Функцій громадської думки, остання постає як розподіл показників, отримуваних під час представницьких опитувань населення. Мірою організації громадської думки за такого підходу вважається частота певних оцінок, позицій, орієнтацій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13