Хвороба і сфери психіки

мис­лення і воно набуває характеру афективного. У цьому випадку в процесі осмислення на перший план виступає не логіка, а емоції (передусім тривога, страх і депресія). Для того щоб хворий зро­зумів пояснення лікаря щодо сутності його недуги, потрібно зняти емоційне напруження за допомогою психотерапії, а при необхід­ності - фармакологічних засобів.

Недуга привносить у свідомість людини багато проблем і, дуже часто, відчуття невпевненості. Хворий ставить собі багато запитань:

- Хто буде оплачувати лікування?

- Скільки коштуватиме курс лікування чи операція?

- Хто буде турбуватись про мене під час хвороби?

- Хто буде турбуватись про сім’ю?

- Чи не стану я інвалідом?

- Чи збережеться за мною місце роботи?

- Чи не розпадеться сім’я?

- Чи говорить мені лікар правду?

- Чи достатня кваліфікація лікаря?.

У хворого виникає безліч таких запитань, які він осмислює сам, обговорює з родичами, сусідами по палаті, лікарем-куратором, медичним персоналом. Інтереси хворого звужуються навколо про­блем, пов’язаних із захворюванням. Нерідко хворий не може знай­ти однозначної відповіді на якесь запитання чи низку запитань. У таких випадках він постійно думає про те, що для нього є найбільш важливим. Вдень хворий має змогу певною мірою відво- ліктись від цих думок, бо переключає свою увагу на медиків, ліку­вання, контакти з людьми, які його оточують. Але вночі він зали­шається наодинці зі своїми думками і переживаннями. Ці думки, страхи, тривога не дають йому змоги заснути, знесилюють хворо­го, підточують здоров’я.

Медики повинні спрямувати думки хворого у правильному руслі, корисному для нього

Потрібно добитись, щоб хворий вночі спав, а не мучився душевно, щоб вдень він проявляв зацікавленість і активність у лікувальному процесі, а не “копався” у своїх не­приємних переживаннях і думках.

У деякої частини хворих недуга супроводжується напливом настирливих і надцінних думок, які домінують у свідомості й з’яв­ляються у людини поза її волею. Як правило, ці думки мають виражене емоційне забарвлення. їх зміст може бути різним: кар- діофобія (страх перед серцевим нападом), канцерофобія (страх, що у людини злоякісне захворювання), танатофобія (страх рап­тової смерті), ніктофобія (страх ночі), сифіло- і снідофобія, страхи, що хворий внаслідок своїх переживань може втратити розум тощо. Медик повинен встановити наявність таких думок, тому що вони вимагають втручання психіатра. Зневажливе ставлення до таких станів може призвести до суїцидальних дій хворого.

Таким чином, хвороба змінює зміст, форму та якість мислен­ня. Разом із тим, змінене мислення може впливати на перебіг хвороби, видозмінювати її симптоматику. Наприклад, афективне мислення в істероїдних особистостей викликає істероформну симптоматику функціонального характеру (відчуття клубка в горлі, функціональні кардіалгії, напади психогенної ядухи, істеричні па­ралічі й парези тощо).

Своєрідні установки і забобони хворого також можуть по­гіршити його стан. Наприклад, багато хворих вважає, що при на­паді болю, зумовленого радикулітом, потрібно вигрівати місце ура­ження. Насправді, внаслідок дії тепла корінці нервів розбухають, ще більше ущемлюються, що посилює больовий синдром і навіть викликає некроз частини нервових волокон. У деяких хворих є установка на те, що всі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13