Хвороба і сфери психіки
Недуга привносить у свідомість людини багато проблем і, дуже часто, відчуття невпевненості. Хворий ставить собі багато запитань:
- Хто буде оплачувати лікування?
- Скільки коштуватиме курс лікування чи операція?
- Хто буде турбуватись про мене під час хвороби?
- Хто буде турбуватись про сім’ю?
- Чи не стану я інвалідом?
- Чи збережеться за мною місце роботи?
- Чи не розпадеться сім’я?
- Чи говорить мені лікар правду?
- Чи достатня кваліфікація лікаря?.
У хворого виникає безліч таких запитань, які він осмислює сам, обговорює з родичами, сусідами по палаті, лікарем-куратором, медичним персоналом. Інтереси хворого звужуються навколо проблем, пов’язаних із захворюванням. Нерідко хворий не може знайти однозначної відповіді на якесь запитання чи низку запитань. У таких випадках він постійно думає про те, що для нього є найбільш важливим. Вдень хворий має змогу певною мірою відво- ліктись від цих думок, бо переключає свою увагу на медиків, лікування, контакти з людьми, які його оточують. Але вночі він залишається наодинці зі своїми думками і переживаннями. Ці думки, страхи, тривога не дають йому змоги заснути, знесилюють хворого, підточують здоров’я.
Медики повинні спрямувати думки хворого у правильному руслі, корисному для нього
У деякої частини хворих недуга супроводжується напливом настирливих і надцінних думок, які домінують у свідомості й з’являються у людини поза її волею. Як правило, ці думки мають виражене емоційне забарвлення. їх зміст може бути різним: кар- діофобія (страх перед серцевим нападом), канцерофобія (страх, що у людини злоякісне захворювання), танатофобія (страх раптової смерті), ніктофобія (страх ночі), сифіло- і снідофобія, страхи, що хворий внаслідок своїх переживань може втратити розум тощо. Медик повинен встановити наявність таких думок, тому що вони вимагають втручання психіатра. Зневажливе ставлення до таких станів може призвести до суїцидальних дій хворого.
Таким чином, хвороба змінює зміст, форму та якість мислення. Разом із тим, змінене мислення може впливати на перебіг хвороби, видозмінювати її симптоматику. Наприклад, афективне мислення в істероїдних особистостей викликає істероформну симптоматику функціонального характеру (відчуття клубка в горлі, функціональні кардіалгії, напади психогенної ядухи, істеричні паралічі й парези тощо).
Своєрідні установки і забобони хворого також можуть погіршити його стан. Наприклад, багато хворих вважає, що при нападі болю, зумовленого радикулітом, потрібно вигрівати місце ураження. Насправді, внаслідок дії тепла корінці нервів розбухають, ще більше ущемлюються, що посилює больовий синдром і навіть викликає некроз частини нервових волокон. У деяких хворих є установка на те, що всі