Хвороба і сфери психіки
Термін “психосоматичний” походить від грецьких слів psyhe - душа і soma - тіло та вперше був застосований у 1818 р. німецьким психіатром С. Хейнротом.
Існує кілька теорій, що пояснюють походження психосоматичних захворювань, які в основному групуються навколо двох підходів. Згідно з першим підходом, вони є результатом емоційного стресу. Інша група теорій пов’язує виникнення психосоматичних захворювань із внутрішнім конфліктом різноспрямованих мотивів індивідуума - наслідком внутрішнього конфлікту людини із собою.
Ще лікарі Стародавньої Індії переконались, що негативні емоції - це перші щаблі до початку більшості хвороб. Древньогрецькі вчені розглядали людину як єдине ціле і великого значення при лікуванні хворого надавали його характеру і темпераменту. Гіппократ особливо підкреслював важливість вивчення особливості психології хворих: ’’Важливіше знати, яка людина хвора, ніж знати на що вона хвора”.
Розвиткові соматичної патології передують коливання у вісце- ровегетативних зв’язках із проекцією на центральну нервову систему («темні відчуття» - за визначенням І. Сеченова), які проявляються у зміненому самопочутті, фізичному дискомфорті, відчутті незрозумілого хвилювання і занепокоєння станом здоров’я близьких.
І
Прояви психоемоційних відхилень залежать від ряду основних факторів: 1) гострого або повільного початку соматичного захворювання; 2) локалізації соматичної патології (захворювання серця, легень, шлунка); 3) віку хворого; 4) фізичного і психічного здоров’я напередодні захворювання; 5) особливостей особистості хворого (рівня інтелектуального розвитку, виховання, моральності, особливостей волі, темпераменту і характеру); 6) рівня медичної грамотності; 7) своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги; 8) тривалості захворювання; 9) ступеня гарантованого соціального захисту; 10) взаємовідносин у сім’ї та на роботі; 11) наслідків хвороби (повного одужання, зниження працездатності, інвалідизації тощо).
Закономірним є розвиток астенічного стану (виснаження нервово-психічних функцій) у більшості хворих.
Соматопсихічні процеси - це вторинні розлади, передусім емоційні, що посилюються в результаті усвідомлення хвороби та її наслідків. Відправною точкою цих явищ є патологічні соматичні процеси. їх наслідком є відхилення і порушення психічних процесів. При оцінці психічної реактивності проявляється відносність відмінностей між нормою і патологією. Наприклад, звичайне гостре респіраторне захворювання з підвищеною температурою у більшості людей викликає відчуття втоми, головний біль, підвищену роздратованість, утруднення концентрації уваги, погіршення настрою, звуження кола інтересів, наводить на похмурі й депресивні думки і лише як виняток, частіше у дітей, може викликати при- піднятий і безтурботний настрій. Хоч це і є соматопсихічні прояви, але медики не вважають їх розладами, бо вони є розповсюдженими, звичайними, типовими і “нормальними”. Ці прояви звертають на себе увагу в тих випадках, коли причину їх не з’ясовано і вони спостерігаються протягом тривалого часу.
Психосоматичні взаємозв’язки
Психосоматичні процеси. їх вихідним