Хвороба і сфери психіки

окресленими і розвиваються за своїми законами.

Термін “психосоматичний” походить від грецьких слів psyhe - душа і soma - тіло та вперше був застосований у 1818 р. німець­ким психіатром С. Хейнротом.

Існує кілька теорій, що пояснюють походження психосома­тичних захворювань, які в основному групуються навколо двох підходів. Згідно з першим підходом, вони є результатом емоційно­го стресу. Інша група теорій пов’язує виникнення психосоматич­них захворювань із внутрішнім конфліктом різноспрямованих мотивів індивідуума - наслідком внутрішнього конфлікту люди­ни із собою.

Ще лікарі Стародавньої Індії переконались, що негативні емоції - це перші щаблі до початку більшості хвороб. Древньогрецькі вчені розглядали людину як єдине ціле і великого значення при лікуванні хворого надавали його характеру і темпераменту. Гіппок­рат особливо підкреслював важливість вивчення особливості пси­хології хворих: ’’Важливіше знати, яка людина хвора, ніж знати на що вона хвора”.

Розвиткові соматичної патології передують коливання у вісце- ровегетативних зв’язках із проекцією на центральну нервову систе­му («темні відчуття» - за визначенням І. Сеченова), які проявляють­ся у зміненому самопочутті, фізичному дискомфорті, відчутті незро­зумілого хвилювання і занепокоєння станом здоров’я близьких.

І

Вітенко підкреслює, що реакція з боку психічної сфери вже сама по собі є важливою інформативною ознакою перших проявів захворювання, на яку більшість людей не звертає увагу, а непевне самопочуття, що виникло, пояснюють для себе як наслідок втоми, переохолодження, поганого харчування, життєвих незгод. І лише при клінічному виявленні соматичного захворювання розвивають­ся явні його ознаки: порушується сон, звужується коло інтересів, виснажуються увага і пам’ять, знижуються швидкість і якість ро­зумових операцій, спостерігаються підвищена емоційна лабільність, плаксивість, вразливість, знижений фон настрою.

Прояви психоемоційних відхилень залежать від ряду основ­них факторів: 1) гострого або повільного початку соматичного захворювання; 2) локалізації соматичної патології (захворюван­ня серця, легень, шлунка); 3) віку хворого; 4) фізичного і психіч­ного здоров’я напередодні захворювання; 5) особливостей осо­бистості хворого (рівня інтелектуального розвитку, виховання, моральності, особливостей волі, темпераменту і характеру); 6) рівня медичної грамотності; 7) своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги; 8) тривалості захворювання; 9) ступеня гарантовано­го соціального захисту; 10) взаємовідносин у сім’ї та на роботі; 11) наслідків хвороби (повного одужання, зниження працездат­ності, інвалідизації тощо).

Закономірним є розвиток астенічного стану (виснаження нервово-психічних функцій) у більшості хворих.

Соматопсихічні процеси - це вторинні розлади, передусім емоційні, що посилюються в результаті усвідомлення хвороби та її наслідків. Відправною точкою цих явищ є патологічні соматичні процеси. їх наслідком є відхилення і порушення психічних про­цесів. При оцінці психічної реактивності проявляється відносність відмінностей між нормою і патологією. Наприклад, звичайне гос­тре респіраторне захворювання з підвищеною температурою у більшості людей викликає відчуття втоми, головний біль, підвище­ну роздратованість, утруднення концентрації уваги, погіршення на­строю, звуження кола інтересів, наводить на похмурі й депресивні думки і лише як виняток, частіше у дітей, може викликати при- піднятий і безтурботний настрій. Хоч це і є соматопсихічні прояви, але медики не вважають їх розладами, бо вони є розповсюдженими, звичайними, типовими і “нормальними”. Ці прояви звертають на себе увагу в тих випадках, коли причину їх не з’ясовано і вони спостерігаються протягом тривалого часу.

Психосоматичні взаємозв’язки

Психосоматичні процеси. їх вихідним

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13