Канонізація святих у Православній церкві
Звичайно, було б помилково думати, що Православна християнська церква звертається до святих, як до якихось богів. Ні, Церква звертається до святих як до вірних слуг і друзів Божих. А про силу заступництва праведника чітко сказано у Святому Письмі: «Дуже могутня ревна молитва праведного» (Як. 5, 16). Отже, до святих звертаємося лише як до молитовних посередників, просячи їх долучити й свої молитви до наших.
Звертання до святих є практичним наслідком апостольської науки про соборність Церкви й причастя святих. Християнин рятує свою душу, молячись за спасення всіх і за допомогою молитви за всіх. Ця думка, яка одухотворює ціле православне літургійне життя, була формально висловлена в XIX ст. О. Хом'яковим у таких словах: губимось ми поодинці, як індивіди, але рятуємося разом, соборно. Ідея «реверсивності», тобто передачі заслуг святих є чужою для православної християнської теології. Причастя святих — це взаємне піклування й молитовне заступництво одних за інших
Критерії канонізації
Православна християнська традиція, провадячи процес канонізації тієї чи тієї особи, враховує певні зовнішні ознаки. Ці ознаки, однак, не є непомильними. Одна тільки святість Церкви як такої, тобто перебування в ній Святого Духа, гарантують остаточну точність її рішень. Все ж таки певні зовнішні ознаки є вказівками для церковної інтуїції. Серед них подвиг, чуда та, у деяких випадках, фізичний стан тіла після смерті.
Подвиг. Подвиг — це моральний і духовий героїзм. Подвижник — це герой боротьби за досконалість, герой боротьби із гріхом. Правда, кожен християнин покликаний до подвигу. Але там, де інші змагаються й трудяться кволо, святий змагається й трудиться героїчно.
Православне християнство не розрізнює мораль на світську й монастирську. Кожен християнин має прагнути бути монахом і аскетом у серці своїм. Церква всіх однаково закликає на дорогу досконалості, але вона дивиться на справу реально, знає, що лише невеликоій кількості душ дано бути попереду. Ці люди, що своєю героїчною любов'ю до Господа підносяться понад звичайний рівень людства, і є подвижниками, святими.
Духовий подвиг святого не є обов'язково монастирсько-аскетичний, хоча, треба наголосити, чернечі обіти чистоти, бідності та послуху є прекрасним взірцем у змаганні до досконалості, у наслідуванні Христа. До сонму святих, здебільшого монахів, зараховано також і, так би мовити, «працівників цього світу»: царів, князів, воїнів, звичайних чоловіків і жінок, матерів і дітей, юнаків і дівчат.