Київська релігійно-філософська школа

Київська релігійно-філософська школа

 Починаючи з третього десятиріччя й в середині XIX ст. найзначнішим центром філософського життя України стає Київ. У ньому цього часу склалась релігійно-філософська школа, представники якої відіграли істотну роль не лише в історії української, а й російської культури. За всього розмаїття поглядів кожного з представників школи їх загалом об9єднує спільність в історико-філософській зорієнтованості і у спрямуванні, з огляду на яке здійснювався синтез ідей найзначніших представників світової філософської думки. Щодо останнього представники київської школи виявляють передусім глибокий інтерес до творчості речників німецької філософії, насамперед, Шеллінга, Гегеля, німецьких містиків. Разом з цим звернення до ідей німецьких філософів не обмежувалось зусиллями щодо популяризації їх у нашій культурі.  

 Київські філософи здійснюють спробу синтезувати ці ідеї через взаємодію з вітчизняною духовною традицією. Цим зумовлюється широке звернення до ідей східної патристики, особлива популярність філософії Платона, що інтерпретується в дусі християнізованого неоплатонізму. Відповідно центральною, проблемою для представників Київської релігійно-філософської школи постає проблема співвідношення віри і знання, з огляду на яку розв'язується питання про місце і роль філософії у духовному житті. Прагнучи до синтезу ідей просвітництва і романтизму, київські філософи відзначають недостатність абсолютизації ролі розуму, акцентують увагу на значенні почуттів, людських переживань у духовній діяльності людини. Представники цієї школи чи не вперше в Російській імперії виступили із вельми гострою критикою войовничого філософського матеріалізму, що панувала на той час у російській культурі. Їхні ідеї згодом одержали свій розвиток у філософії В. Соловйова та його наступників — представників «срібного віку» російської культури.  

 Центром школи стає Київська духовна академія, яка після закриття Києво-Могилянської академії розпочала свою роботу з 1819 р. Згодом другим осередком розробки філософських ідей в дусі школи київських «теїстів» стає Київський університет. Втім, найзначніші університетські представники школи були вихованцями Київської духовної академії. Особливо сприятливі умови для розвитку філософії в Київській духовній академії склались за часів ректорства з 1830 по 1840 p. , блискучого професора і проповідника Інокентія (Івана Борисова). Сам вихованець Академії (він був магістром першого курсу її 1819—1823 pp. ), він створив передумови для зростання плеяди філософів, що становили основу Київської релігійно-філософської школи; В. Карпова (магістр другого курсу 1821—1825 pp. ), О. Новицького (магістр другого курсу), Й. Михневича і П. Авсенєва (магістри шостого курсу 1829—1833 pp. ), С

Гогоцького (магістр восьмого курсу 1833—1837 pp. ). Пізніше Київську духовну академію закінчує найзначніший представник школи П. Юркевич (магістр XV курсу 1847—1851 pp. ).  

 В. Карпов працював у Київській, а потім Петербурзькій академії, О. Новицький і С. Гогоцький були професорами Київського університету, Й. Михневич — Рішельєвського ліцею в Одесі, П. Авсенєв викладав в Київській духовній академії. Там саме до переведення на посаду декана філософського факультету Московського університету працював П. Юркевич. Але де б не протікало творче життя представників цієї школи, ґрунт їхніх поглядів закладався насамперед саме у стінах Київської духовної академії.  

 З 1819 по 1849 р. професором філософії в Академії був протоієрей І. М. Скворцов. По суті, з нього в академічній філософії розпочинається рух від однозначного сприйняття вольфіанської філософії, притаманного останньому етапу історії Києво-Могилянської академії, до більш широкого засвоєння досягнень німецької класичної філософії. Найбільше уваги І. М. Скворцов приділяє філософії І. Канта, яка сприймається ним з погляду вихідної для І. М. Скворцова проблеми про співвідношення віри й розуму. В опублікованій 1838 р. статті «Критичний огляд Кантової релігії в

1 2 3 4 5 6 7