Колонізація Слобідської України в XVI-XVIIIст

План

Вступ.

Розвиток Слобідської Україна до XVII століття.

Слобідської України  XVII-XVIII століття.

Використана література.

Вступ

Слобідська Україна або Слобожанщина[1] — історико-географічний край у східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа.

Розвиток Слобідської Україна до XVII століття

Сліди найстаршого заселення пізнішої Слобожанщини походять з молодшого палеоліту. За ранньої доби Слобожанщина становила частину території сіверян, з кінця 9 ст. вона увійшла до складу Київської держави, зокрема в 11 ст. до Чернігівського, а згодом Переяславського й Новгород-Сіверського князівств. Після татаро-монгольської навали 13 ст. регіон запустів. З початку 16 ст. Слобожанщина переходить до складу Московського князівства. Територію Слобожанщини становила на той час майже не залюднене Дике Поле, крізь яке татари здійснювали набіги вглиб Московської держави — звичайно Муравським шляхом (він вів вододілом між Дніпром і Доном — від Перекопу аж до Тули), а також і його відногами — Ізюмським та Калміюським шляхами. На Слобожанщині глибоко в степ заходили українські промисловці — «уходники», «добичники», які займалися здебільшого бджільництвом, рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі (на Торських озерах і в Бахмуті. Дивись Соляна промисловість).

Починаючи із другої половини 16 ст. , на Слобожанщині існували два потоки колонізації: з півночі йшла московська колонізація, пов'язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави (з півдня від Криму, й з південного заходу від Польсько-Литовської держави); з заходу - українська, викликана, за одними версіями, польсько-шляхетською неволею й визиском, за іншими - силою промислово-добичницьких інтересів населення Наддніпрянщини

Цій масовій народній колонізації не могла дорівнятися не тільки московська урядова колонізація, але навіть і московські втікачі — селяни й холопи, які тікали від своїх поміщиків на вільні й незаймані простори Слобідської України і Дону.

Протягом другої половини 16 ст. московський уряд утворює сторожові станиці в різних місцях  Дикого Поля, будує міста Орел, Ливни й Вороніж (1585), Єлець (1592), Білгород, Оскол і Курськ (1596), Валуйки (1599).

На початку 17 ст. було збудоване місто Царев-Борисів. Московська смута (1605 — 1613) затримала це будівництво, але в першій половині 17 ст. московський уряд побудував міста Вільний, Хотмижськ, Усерд та інші — здебільшого на місці городищ з княжих часів.

У 1630 — 1640-их pp. розбудовано т. зв. Білгородську лінію («черту»), яка проходила від Охтирки (1653) на заході до Острогозька (1653) на сході. Тоді ж постала низка міст перед Білгородською лінією: Чугуїв (1639),Обоянь (1649), Богодухів (1662) та інші. У другій половині 17 ст. збудовано Ізюмську лінію від річки Коломакудо Валуйок (1679 — 1681). У першій половині 18 ст. , коли, у процесі заселення Слобідської України — Білгородська лінія втратила військове значення, утворено спільними силами козацько-селянської людності Слобідської України і Гетьманщини нову — Українську лінію, яка йшла від річки Орелі до річки Дінця (1731— 1733).
 
Слобідської України  XVII-XVIII століття

Українська колонізація Слобідської України протягом 17 ст. — 18 ст. ішла кількома хвилями. Масового характеру вона набрала особливо в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники переходять московський кордон і дістають дозвіл селитися на Слобідській Україні (найбільша хвиля — це учасники повстання гетьмана Я.

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні