Лінгвокраїнознавство - освіта засобами іноземної мови

Тимчасовий державний освітній стандарт в число цілей навчання іноземної мови на базовому рівні включає виховання у студентів позитивного ставлення до іноземної мови, культури, народу, що розмовляє цією мовою. Освіта засобами іноземної мови передбачає  знання про культуру, історію, реалії і традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство), включення студентів в діалог культур, знайомство з досягненнями національних культур в розвитку загальнолюдської культури, усвідомлення ролі рідної мови та культури в дзеркалі культури іншого народу.

Звертання до проблеми вивчення мови і культури одночасно не випадково, так як це дозволяє вдало поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, що є не лише засобом комунікації, а й засобом ознайомлення з новою дійсністю. Такий підхід до навчання іноземної мови в вищих закладах освіти в більшості забезпечує не лише більш ефективне розв’язання практичних, загальноосвітніх, розвиваючих та виховних завдань, а й містить в собі величезні можливості для виклику та подальшого підтримання мотивації навчання.

Існують два підходи до навчання культури в процесі вивчення іноземної мови: суспільствознавський та філологічний. Перший підхід ґрунтується на дисципліні, що традиційно пов’язана з вивченням будь-якої іноземної мови.

Країнознавство розуміється як комплексна учбова дисципліна , що вміщує в собі різноманітні відомості фрагментарного характеру, і визначається як дисципліна в системі географічних наук, що займається комплексним вивченням материків, країн, великих районів.

Лінгвокраїнознавство з одного боку поєднує навчання мови, а з іншого – дає певні відомості про країну, мова якої вивчається. Оскільки основним об’єктом є не країна, а фонові знання носіїв мови, в узагальненому вигляді їх культура, то було б доцільніше говорити про культурознавство

Проте термін «лінгвокраїнознавство» міцно увійшов в практику викладання іноземних мов і, можливо, його слід залишити. Проте потрібно чітко уявляти різницю між традиційним країнознавством та лінгвокраїнознавством. Якщо країнознавство є суспільнознавською дисципліною, якою б мовою воно не викладалось, то лінгвокраїнознавство є філологічною дисципліною, що в значній мірі викладається не як окремий предмет, а на заняттях з практики мови в процесі роботи над семантикою мовних одиниць.

При філологічному підході можлива постанова двох різних задач:

  1. Вилучення культурознавської інформації з мовних одиниць. В цьому випадку на перший план як основна задача навчання висувається культура.
  2. Навчання сприйняттю, або ознайомлення з мовною одиницею на фоні образу, аналогічного тому, що присутній в свідомості носія мови та культури. Мова іде про образ, сформований на базі національно-кодифіцірованих асоціацій, виключаючи індивідуальні та особистостні. Образ, на якому ґрунтується семантика слова чи фразеологізму, створюється у вивчаючого іноземну мову послідовно в процесі роботи над значенням мовної одиниці і виникає у всій повноті, коли студент зіткається з цією одиницею. При такому підході до роботи над семантикою, над національно-культурним компонентом значення на перший план вивчення висувається не культура, а мова і лінгвокраїнознавська компетенція, що покликана забезпечити комунікативну компетенцію, яка передбачає оперування аналогічними образами в свідомості промовця та слухача так, як це відбувається при спілкування між собою носіїв однієї і тієї ж мови та однієї і тієї ж культури.

Отже, головна мета лінгвокраїнознавства – забезпечити комунікативну компетенцію в актах міжкультурної комунікації, передусім через адекватне сприйняття

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні