Лінгвокраїнознавство - освіта засобами іноземної мови

промови (мови) співрозмовника і оригінальних текстів, що розраховані на носіїв мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує розв’язання цілої низки проблем, зокрема головної філологічної проблеми – адекватного розуміння тексту. Ось чому воно виступає в якості лінгвістичної основи не лише лінгводидактики, а й перекладу. Бо для того, щоб перекладати, потрібно, передусім, повністю зрозуміти іноземний текст з усіма нюансами значення, включаючи підтекст, натяки, а вже потім з урахуванням адресата, підібрати відповідні еквіваленти в мові перекладу.

Лінгвокраїнознавство ставить своєю метою вивчення мовних одиниць, які найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носія мови та середовище його існування (1, с. 58).

Необхідність спеціального відбору і вивчення мовних одиниць, в котрих найбільш яскраво виявляється своєрідність національної культури і котрі неможливо зрозуміти так, як їх розуміє носій мови, відчувається у всіх випадках спілкування з іноземцями, при читанні художньої літератури, публіцистики, преси та при перегляді кіно- та відеофільмів, при прослуховуванні пісень і т. ін.

В число лексичних одиниць, що мають яскраво виявлену національно-культурну семантику, входять назви реалій (визначення предметів та явищ, які є характерними для однієї культури і відсутні в іншій), конотативна лексика (слова, що співпадають по основному значенню, та розрізняються  за культурно-історичними асоціаціями) та фонова лексика, що означає предмети та явища, котрі мають аналоги в культурі, що порівнюється, та розрізняються за якимись національними особливостями – функціонуванням, формою, призначенням предметів і т. інш

Для лінгвокраїнознавства величезний інтерес становлять також фразеологізми, в котрих відображаються національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу – носія мови (2. с. 56).

Відбір одиниць з яскраво вираженою національно-культурною семантикою є задачею тих розділів лексикології та фразеології, котрі виступають в якості лінгвістичної основи лінгвокраїнознавства і можуть бути названі країнознавсько-орієнтовною лінгвістикою.

В мовознавстві прийнято виходити із значення слова як з відносин мовного знака з означаючим предметом не безпосередньо, а через сигніфікат (референт), котрий виступає як предмет думки, як зміст, з котрим співвідноситься дана мовна одиниця. Ось чому в лінгвокраїнознавській теорії слова, окрім безпосередньо денотативного (словникового) значення, прийнято розглядати весь комплекс асоціацій, що виникають в свідомості носія мови та культури при виникненні образу, викликаного даним словом або фразеологізмом. В цьому плані лінгвокраїнознавство тлумачить значення слова більш широко, чим це прийнято в традиційній семантології, і спирається на дані психолінгвістики, де значення слова – це не лише те, що зафіксовано в словниках, але образ, що включає низку асоціацій, як національно-кодифіційованих (спільних для усіх  носіїв  даної мови і культури), так і суто особистостних (останні виходять за межі лінгвокраїнознавства). Цей широкий комплекс прийнято ділити на його складові семантичні долі.

Таким чином, якщо виходити з лінгвокраїнознавської теорії, що основується на розмежуванні лексичного значення і лексичного фону, то реаліями слід вважати слова, що не мають понятійних співвідношень в мовах, які співставляються (із-за відсутності самих предметів), а фоновою лексикою – слова, що розрізняються своїми фонами із-за неспівпадання окремих семантичних долей (їх іноді називають другорядними ознаками). Та справа в тому, що самі ці окремі семантичні долі часто грають вирішальну роль у віднесенні слова до даної культури, оскільки саме в ній закладена національна самобутність визначеного тим чи іншим словом

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні