Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Лютеранство

Лютеранство

Першою організаційно оформленою нововірчою течією в Україні стало лютеранство, що з’являється у 30-40-х роках ХVI ст. І хоча до цього часу зафіксовано існування інших протестантських осередків, якихось даних стосовно їхнього членства та характеру діяльності не збереглося. Йдеться, зокрема, про громаду анабаптистів, яка у 1536 р. існувала у Володимирі-Волинському. Зустрічаємо відомості і про гуситів у колі Яна Спитка з Мельштина — володаря селищ і містечок в Галичині.

Небагато інформації збереглося, по суті, і про лютеранство в Україні. Його сліди відшуковуються у західноукраїнському реґіоні, передусім, на Волині, що межувала з білорусько-литовськими землями, які вже у 20-30-х роках стали центром протестантських впливів у східнослов’янському реґіоні. 1539 року у Вільні відкривається школа на 50 учнів при існуючій лютеранській громаді, ректором якої був Авраам Кульва (Кульветіс), литовець, колишній ксьондз, згодом доктор церковного і державного права, слухач Краківського та Сієнського (в Італії) університетів, близько знайомий з Філіппом Меланхтоном і гуманістом з Нідерландів Еразмом Роттердамським. Після едикту польського короля Сиґізмунда I проти лютеран у 1542 р. Кульва еміґрує з Литви, а на його місце прибуває новий проповідник — Ян Вінклер, котрий пропаґує лютеранство ще з більшою енергією. Вінклер знаходить заможного патрона, віленського купця Івана Морштина, в будинку якого засновує новий збір (синонім кірхи або ширше — протестантської громади у польсько-литовських землях) та школу, звідки через декілька років виходить 60 учнів. Андрій Венгерський, пізніші польські й німецькі автори наводять цілу низку імен лютеранських проповідників, добре відомих у ХVI та ХVII ст. в усій Речі Посполитій: Станіслав Рапеґелан, Георгій Мартін Московідій, Мартін Глосса, брати Глічнери, колишній домініканець Андрій Самуель та інші

Центрами лютеранських впливів на Україну були також Краків і Люблін, з яких дисидентська пропаґанда спрямовувалася у Холмщину, Підляшшя та Галичину. На відміну від північних земель Польського Королівства, лютеранство в Україні не мало успіху, оскільки поширювалося переважно серед німців.

Відомо, що вже з ХIII ст. українські землі, зокрема, Сяноччина, Холмщина, пізніше Волинь і Галичина, підтримують зростаючі торговельні зв’язки з німецькими князівствами. Польський король Казимир проводив відверту пронімецьку політику і заохочував іноземну колонізацію Західної України. У подібний спосіб діяв намісник Галичини Володислав Опольський (70-ті роки ХVI ст. ), який „нехтував зовсім місцевим населенням, оточував себе самими чужинцями, головно шлезькими німцями, поляками, волохами, мадярами; з його 120 привілеїв, що збереглися до нашого часу, тільки 15 відносяться до місцевих бояр, всі інші — до чужоземців“.

Отже, нічого дивного не було у тому, що лютеранство, яке пропаґували переважно німецькі місіонери і німецькою мовою, насамперед, через німецьку літературу і проповідь, поступово поширювалося і в українських землях. Національний характер лютеранства визначив особливості його соціального складу. На відміну від шляхетського кальвінізму ауґсбурзьке сповідання (за назвою головного лютеранського твору) охоплювало купецькі, міщанські та ремісничі стани, тобто ті, що переважали серед німців-колоністів, які мешкали, здебільшого, у містах — головних центрах реформаційних рухів Західної та Східної Європи.

В Україні лютеранство не отримало підтримки шляхетської верхівки. Суттєвою причиною цього, крім зазначеного національного чинника, була політично-державна орієнтація конфесії. Лютеранство, допомагаючи німецьким князям звільнитися з-під влади Священної Римської імперії, підтримувало

1 2 3