Марко Лукич Кропивницький

системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навкологоловного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). Згодомз'являються п'єси, в яких конфлікт дещо розгалужується, втрачаючи єдиний центррозвитку дії, але сама дія ще розвивається в одному напрямі. У драмах «Де зерно,там і полова» («Дві сім'ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Передволею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортаєтьсядодаткова сюжетна лінія, яка не лише сприяє його поглибленню, а й має своюідейно-естетичну значущість.

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єсиназиває малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902;«Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості»,1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910),— інтуїтивновідчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок,середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору,а конфлікт фіналом не вичерпується. Ці п'єси можна вважати перехідними відтрадиційної до новітньої драми, оскільки в них зберігається принцип сюжетногорозвитку.

На відміну від Чехова, який повністю переносив конфлікт увнутрішнє життя персонажів, Кропивницький постійно дбав про сценічність своїхтворів. Своєрідне відбиття знаходить у нього усвідомлена в цей період багатьмаписьменниками Росії суспільна потреба в публіцистичній загостреності мистецтва:драматург раз у раз надає героям можливість відверто висловлювати свої погляди,давати оцінку різним громадським явищам, подіям, вчинкам. У ряді творів на сценувиводиться велика група людей, яка слухає промови на суспільно-політичні теми. Помітно збільшується кількість дійових осіб та скорочується відстань між головнимий другорядними. Це веде до розгалуження основного сюжету й виникнення кількохрізнопланових (соціальний, моральний, побутовий) конфліктів, які співіснуютьпаралельно, час від часу перехрещуючись, а під кінець твору сходячись в одинвузол, дістаючи спільну чи принаймні одночасну розв'язку. Так, на структуру п'есивпливає прагнення її автора відповідати на запити часу, так переплітаються у йоготворах традиційні й новітні засоби.

Своєрідним явищем є комедіїКропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900),«Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму»(1909)

У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часужанровим утворенням, а головні персонажі — новоявлені пани з учорашніх мужиків,часом і з колишніх кріпаків — змальовані сатиричними барвами. Незлостивою іронієюпозначено комедію «Голомозий» (1908), названу автором драмою. Серед авторськихжанрових визначень є й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожномулихо. . . »), ідейно-тематично пов'язаний з драмами письменника.

Прагненнядраматурга до жанрової різноманітності з метою повніше відобразити складністьжиття й разом з тим сюжетною винахідливістю привабити глядача до театру знайшлосвій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю. У драмі«Страчена сила» (1903) герой, опинившись «на дні» суспільства, відчайдушно, алемарно чинить опір жорстоким обставинам і врешті гине, задавлений ними (тут звучитьновий для письменника мотив розплати за вчинений злочин). Фінал п'єси «Зерно іполова» видається несподіваним, та загибель чесної людини від руки жандарма (забунт) цілком закономірна. Такий сюжетний поворот з'являється в українськійлітературі вперше.

Елементи трагедії спостерігаємо і на початку творчогошляху Кропивницького, причому із зростанням його як художника збільшується їхкількісна й якісна вага. Це зумовлено як матеріалом, що був основою його творів,так і близькими Кропивницькому тогочасними уявленнями прогресивної естетичноїдумки про близькість драматичного трагічному.

Мистецькі й громадянськіпринципи Кропивницького — актора, режисера і драматурга — в основі своїй лишалисьнезмінними протягом усього його творчого життя, підпорядкованого служінню правді йлюдяності. Він

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи