Методи прямого ціноутворення

Методи прямого ціноутворення

Усю сукупність методів прямого ціноутворення можна класифікувати на кілька груп, як показано у табл. 1.

У сукупності ціна конкретного товару визначається взаємною дією трьох груп чинників: індивідуальних витрат виробництва та збуту, стану попиту і рівня конкуренції на ринку.

З урахуванням цих чинників у практиці маркетингу вирізняють три альтернативні методи ціноутворення.

Визначення ціни залежно від витрат. Традиційно ціна товару базується на загальній собівартості його виробництва. У рамках загальної стратегічної моделі Портера, що забезпечує деякі переваги підприємству за рахунок унікальності товару чи рівня його ціни, визначення ціни за витратами орієнтує фірму на широкий ринок і виробництво товарів у великій кількості.

Таблиця 1

Методи прямого ціноутворення та їх різновиди

Виходячи з витрат

  • · Середні витрати + прибуток
  • · Граничне ціноутворення
  • · Аналіз беззбитковості

Виходячи з попиту

  • · На основі аналізу суб’єктивних характеристик продукту
  • · На основі цінової еластичності

З урахуванням конкуренції

  • · Метод поточної ціни
  • · «Простування за лідером»
  • · З урахуванням реакції конкурентів
  • · Тендерне ціноутворення

У рамках товарної номенклатури

  • · За номенклатурною групою
  • · Обмеження кількості цін

За географічним принципом

  • · Зональне ціноутворення
  • · Ціноутворення відносно базисного пункту
  • · Франко-ціни
  • · Ціни «Інкотермс»

За типовими умовами

  • · Біржове ціноутворення
  • · Ціноутворення з урахуванням державної цінової політики

 Подібне визначення виходить з того, що ціна повинна покривати повні витрати чи, принаймні, відомі часткові. Калькуляція цін, орієнтована на повне покриття фактично понесених витрат, ґрунтується на собівартості. У цьому випадку відпускна/продаж­на ціна містить у собі загальну собівартість і розрахунковий прибуток у вигляді певної націнки

Така ціна в літературі називається «ціною з надбавкою» чи «витратною ціною». Величина націнки, що додається підприємством, може бути стандартною для кожного виду товару. Також вона може широко диференціюватися залежно від виду товару, вартості його однієї одиниці, обсягів продажів тощо. Такий метод ціноутворення не дозволяє в кожному конкретному випадку врахувати особливості купівельного попиту й конкуренції, а отже, і визначити оптимальну ціну. Однак, незважаючи на це, даний метод є дуже популярним, що визначається низкою обставин. По-перше, підприємства завжди краще знають свої витрати, ніж попит покупців і ціни конкурентів. Тому, встановлюючи ціни на основі витрат, вони не зобов’язані весь час переглядати ціни слідом за коливаннями попиту. По-друге, визнано, що це один із найсправедливіших методів ціноутворення відносно і продавця, і покупця. І, нарешті, по-третє, метод зменшує цінову конкуренцію, коли всі фірми галузі використовують його у своїй практиці ціноутворення. У даній ситуації ціни на їхні товари дуже близькі.  

На перший погляд, такий метод встановлення ціни («середні витрати плюс прибуток») здається цілком розумним, оскільки його основною заслугою є гарантія збереження

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні