Напрямки вдосконалення управління кредитним портфелем комерційного банку

Напрямки вдосконалення управління кредитним портфелем комерційного банку

Кредитування завжди було й залишається пріоритетною економічною функцією банків. Динаміка кредитних вкладень комерційних банків України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають. Станом на 01. 01. 2008 р. сукупний кредитний портфель у системі комерційних банків становив 78,43 % від обсягу загальних активів проти 76,38 % на 01. 01. 2007 р. , а станом на 01. 01. 2009 р. – уже 81,5 % сукупних банківських активів [7]. Такі високі темпи зростання пояснюються насамперед тим, що кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами, генеруючи більшу частину доходів банку. Але висока доходність супроводжується підвищеним ризиком, унаслідок чого кредитування залишається також найризикованішим видом банківської діяльності [3]. Отже, для успішного кредитування, підвищення доходності кредитних операцій банки мають здійснювати зрозумілу та гнучку систему управління власним кредитним портфелем.

Для управління кредитним портфелем фізичних осіб українськими вченими був розроблений оптимізаційний підхід. Якість кредитного портфеля банку визначається не лише поточними платежами. Велике значення має структура портфеля з точки зору перспектив погашення і наслідків непогашення. В табл

1 наведено розподіл позичальників на категорії (передбачається, що банку відомий дійсний стан речей по кожному кредиту).

З табл. 1. бачимо, що при будь-яких ситуаціях банку вигідно "підвищувати" категорію боржника, аби не доводити до дефолту по кредиту, оскільки дефолт має на увазі фіксацію збитку по виданому кредиту. Збиток може виражатися в списанні заборгованості при неможливості стягнення, або у величезному дисконті при продажі проблемної заборгованості колекторним агентствам. Крім того, при дефолті по кредиту в банку виникають додаткові витрати, особливо на стягнення заборгованості в судовому порядку, із залученням служби виконання, реалізацією предметів застави тощо [2].

Проте в деяких випадках, наприклад, залежно від суми кредиту або ліквідності предмета застави, буває вигіднішим швидше приступити до юридичних процедур по стягненню заборгованості. З іншого боку, "підвищення" категорії, наприклад у зв'язку з реструктуризацією заборгованості, спричиняє зниження прибутковості даного клієнта для банку (під терміном "реструктуризація" розуміють всю сукупність способів зміни умов кредитного договору на користь позичальника).

Оптимізацію вже сформованого кредитного портфеля можна проводити лише шляхом зміни його структури. У цьому полягає відмінність від управління портфелем при видачі кредитів, коли за рахунок налаштування скорингових моделей і правил видачі кредитів створюють кредитний портфель із заданими характеристиками. Змінити структуру кредитного портфеля можна, застосувавши коректувальні дії на окремих боржників. Приклади таких дій наведені в табл. 2.

Якщо розглядати дії, перераховані в табл. 2, як двійкові змінні, що набувають значення 1 для тих боржників j, до яких застосовується відповідна коректувальна дія i, то можна побудувати цільову функцію сумарної прогнозованої цінності кредитного портфеля. Залежно від виду дії на боржника та від його індивідуальних особливостей можна побудувати прогноз зміни його цінності для банку. Індивідуальні особливості боржника можуть включати демографічні показники, поведінкові характеристики обслуговування заборгованості, показники платоспроможності тощо. Цінність боржника повинна вимірюватися в грошових одиницях. Цільова функція може прогнозувати величину прибутку по даному кредиту і сумарний довгостроковий прибуток від даного клієнта:


Величина прогнозованих витрат може включати планову вартість заходів щодо стягнення (наприклад, собівартість роботи контакт-центру з одним боржником); величину витрат, залежних від суми кредиту або суми заборгованості (податки на прибуток, втрати від заморожування засобів на рахунку обов'язкового резервування, сума державного мита,

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні