Опіки від світлового випромінювання, хімічні та радіаційні опіки

План

Опіки від світлового випромінювання та радіаційні опіки.  

Хімічні опіки.  

Список літератури.  

 

Опіки від світлового випромінювання та радіаційні опіки

При вибухах атомних бомб термічні ушкодження виникають внаслідок сумарної дії на організм ультрафіолетових, видимих та інфрачервоних променів. Під час вибуху атомної бомби у вигляді світлового випромінювання визволяється близько однієї третини енергії вибуху, 56 % якої — це інфрачервоні промені, 31 % — видимі, 13 % — ультрафіолетові. Розрізняють два види ушкоджень: 1) ушкодження, спричинені первинним випроміню­ванням у момент світлового спалаху («миттєві опіки»); 2) уш­кодження, що відбуваються при спалахуванні пального, техні­ки, будівель тощо.

Під час миттєвого спалаху уражаються переважно відкриті частини тіла, спрямовані у бік вибуху, тому такі опіки здобу­ли назву «профільних». Найважливішу роль відіграє інфрачер­воне випромінювання, що виникає у вогняній кулі, де темпе­ратура доходить до кількох мільйонів градусів. Залежно від від­стані, калібру бомби, умов місцевості, погоди спостерігають­ся опіки різного ступеня.

Миттєвими — за термінологією деяких авторів — опіки було названо тому, що вони виникають за дуже короткий час впли­ву світлового випромінювання, який вимірюється частками секунди, за надзвичайно високої інтенсивності світлового ви­промінювання й відсутності безпосереднього контакту з дже­релом тепла. Саме тому опіки виникають тільки на боці, обер­неному до джерела випромінювання.

Одночасний вплив термічного й інших чинників ураження атомного вибуху вкрай обтяжує перебіг опікової хвороби. Найнебезпечнішими є комбіновані ураження: опіки у поєднанні з проникною радіацією. За комбінованих уражень іноді розвива­ються тяжкі форми шоку, який у подібних випадках є наслідком сумарної дії ряду несприятливих чинників — страху, пригнічен­ня психіки, дії проникної радіації і травми

У випадку комбінованих термічних і механічних уражень та одночасного впливу на організм проникної радіації спостері­гається синдром взаємного обтяження, скорочується прихова­ний період і ускладнюється період розпалу променевої хворо­би, що у свою чергу погіршує перебіг опіку.

Рубці, що утворюються після опіків, схильні до келоїдного переродження. Виникнення їх пов’язують із розвитком гнійних ускладнень і порушенням трофічних процесів у рані. Навіть у період завершення променевої хвороби грануляційна тканина, що з’являється на ураженій поверхні, є недостатньо зрілою, лег­ко травмується при перев’язках і кровоточить. Епітелізація опікової поверхні відбувається також дуже повільно.

Зараження обпаленої поверхні радіоактивними речовинами встановлюють дозиметричним контролем, за допомогою спеці­альних приладів. Радіоактивні речовини, що потрапили на опі­кову поверхню, внаслідок руйнівної здатності альфа-, гамма- і бета-променів спричинюють дегенеративні процеси і загибель тканин.

Ураження від прямого контакту масивних доз радіоактив­них речовин із шкірою або впливу бета-випромінювання нале­жать до так званих радіаційних опіків, що перебігають атипо­во. У перебігу таких опіків розрізняють чотири періоди.

Перший період — рання реакція на опромінення, виявляєть­ся через кілька годин після ураження у вигляді еритеми різної інтенсивності. Еритема тримається від кількох годин до 2 діб.

Другий період — прихований, тривалістю від кількох годин до 3 тиж. Протягом цього періоду зовнішні прояви ураження відсутні.

Третій період — гостре запалення, характеризується виник­ненням вторинної еритеми, у разі тяжких випадків — появою пухирів. На місці пухирів,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні