ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ
ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ
Будь-яку проблему політології, а особливу сферу практично-політичних відносин, необхідно розглядати крізь єдність думки та поведінки політичних суб’єктів.
Однак щоб була думка, потрібні воля та бажання. Людська воля, збагачена здатністю мислити свідомо, втілюється у критичних діях людини, соціальних спільностей. Розрив між думкою і дією проявляється в абстрактному теоретизуванні, коли думка відривається від дії, та безглуздому експериментуванні, коли дія відривається від думки. Подолання цього розриву базується на принципі єдності думки і дії як головного у сутності людини. Реалізація на практиці даного принципу передбачає відносний поділ його на складові елементи, пізнання останніх, що є механізмом ефективного творення та відтворення людини, соціальних спільностей людей у всіх сферах суспільного та індивідуального життя.
Розгляду духовних та діяльнісних основ політичних суб'єктів присвячено ряд лекцій з політології. Вони охоплюють собою політико-духовні компоненти політичних відносин суспільства, які є характерними для соціальних спільностей, органічно притаманні їм і дістають втілення у практичній діяльності. Поза знанням і пізнанням політико-духовних цінностей, інтересів, політичної свідомості ефективна практична політика неможлива. За підрахунками західних спеціалістів, до 2000 р. в передових індустріальних державах вартість інтелекту (знань, ініціативи, підприємливості) становитиме 90—95 % усієї вартості вироблюваної продукції. Це яскраво свідчить про значимість інтелектуального потенціалу суспільства, його вирішальну роль у прогресі, механізмі функціонування й розвитку людських спільностей. Зрозуміло, це стосується і політики.
Усвідомлення людьми суспільних відносин, свого місця й ролі в них, інтеграція у духовній сфері дістають втілення у поняттях суспільної та індивідуальної свідомості. Суспільна свідомість — це колективний розум народу, його духовний стан і цінність, цілісність духовного життя, що визначається суспільним буттям.
За глибиною відображення дійсності у суспільній свідомості вирізняють буденну і теоретичну свідомість;
способом відображення — суспільну психологію та Ідеологію; за предметом, відображення — специфічні форми суспільної свідомості
Так було в умовах нелегітимної політичної влади, коли суб'єкти, що були при владі, оголошували суспільну свідомість та її форми найвищими цінностями духовності народу, хоча вони такими не були. Тому суспільна свідомість не могла бути мобілізуючою, організуючою та. перетворюючою силою. Суспільні ідеї, цінності та практика розривалися. Відносний поділ свідомості і буття ставав абсолютним. Суспільне життя міфологізувалося, а мова верховних політиків підміняла мову науки. Субстанція свідомості — свобода розпоряджатися розумовими здібностями, знаряддями інтелектуальної діяльності відокремлювалася від свого носія — людини.
Якщо атрибути свідомості та її основа — свобода — загнані у простір, де. нагромаджувалася величезна маса відходів виробництва думки й мови, а буття не сприяє вираженню їх, то тут наявна утопічна суспільна й індивідуальна свідомість, відрив їх від дійсності, причому такий стан свідомості консервується та насаджується методами адміністрування, насильства, брехні. Влада, яка визначає, що повинен знати народ і людина, є владою фіктивною. М. Бердяев відзначав, що для повалення фіктивної влади потрібна свобода слова. В атмосфері несвободи процвітають пусті слова, і вони незаперечні.
Відновлення смислу слова, правдивого, реального й повновладного вживання