ПРАВОВІ ТА НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
План
1. Екологічна безпека
2. Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ПРАВОВІ ТА НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Правовою основою законодавства щодо забезпечення безпеки життєдіяльності є Конституція України — Основний Закон держави. Гарантом Конституції України є Президент. Президент України видає укази й розпорядження, обов’язкові для виконання на всій території країни. Державні закони ухвалює Верховна Рада України, підписує їх та оприлюднює Президент.
1. Екологічна безпека
Забезпечення екологічної безпеки на території України, формування й зміцнення екологічного правопорядку ґрунтується на дії закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у комплексі із заходами організаційного, правового, економічного та виховного впливу. Закон містить зведення правил охорони довкілля в умовах господарського розвитку й регулює природоохоронні відносини, не виділяючи його окремі об’єкти, охороні яких присвячене спеціальне законодавство.
Завданнями природоохоронного законодавства є: охорона довкілля (а отже, й здоров’я людини); попередження шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, поліпшення його якості.
Ці завдання реалізуються завдяки трьом групам норм:
¾ нормативи якості довкілля;
¾ екологічні вимоги до господарської та іншої діяльності, що впливає на навколишнє середовище;
¾ механізм виконання цих вимог.
До нормативів якості довкілля належать гранично допустимі норми впливу (хімічного, фізичного, біологічного): ГДК шкідливих речовин, ГДВ, ГДС, норми радіаційного впливу, норми залишкових хімічних речовин у продуктах харчування та ін
Екологічні вимоги пред’являються всім суб’єктам незалежно від форм їх власності й підпорядкованості. Органи охорони навколишнього середовища та санепіднагляду мають право екологічного контролю й накладення заборони діяльності на всіх стадіях — проектування, розміщення, будівництва, введення в дію, експлуатації об’єктів. Закон гарантує право громадян на здорове й сприятливе природне середовище, закріплює повноваження громадян і суспільних екологічних об’єднань в охороні довкілля, а саме: вимагати надання екологічної інформації, призначати екологічну експертизу, звертатися в адміністративні й судові органи із заявою про призупинення чи припинення діяльності екологічно шкідливих об’єктів, звертатися з позовами про відшкодування збитків, завданих майну громадян, та шкоди, заподіяної їх здоров’ю.
Механізм реалізації Закону виявляється в поєднанні економічних методів господарювання з адміністративно-правовими заходами забезпечення якості навколишнього природного середовища. Економічний механізм охорони довкілля припускає фінансування, кредитування, пільги в оподаткуванні для підприємств, що впроваджують екологічно чисті технології. Це прямі екологічні стимули в охороні довкілля. Вплив на економічний інтерес підприємств здійснюють через вилучення частини грошового доходу як плату за користування ресурсами, податку на екологічно шкідливу продукцію, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій.
Адміністративно-правовий вплив реалізують через екологічну експертизу, екологічний контроль, запобіжні заходи шкідливої діяльності, відповідальність за екологічні правопорушення. Фінансування й здійснення господарських проектів реалізують тільки після позитивного висновку екологічної експертизи. У разі недотримання екологічних вимог закон передбачає призупинення діяльності й одночасне припинення фінансування з боку кредитно-фінансових установ.
Система екологічного контролю складається з державної служби спостереження за станом довкілля (моніторинг), державного, виробничого, суспільного контролю. Моніторинг організується з метою спостереження за фізичними, хімічними, біологічними процесами, рівнем забруднення атмосфери, повітря, ґрунтів, водних об’єктів, за наслідками впливу людини на рослинний і тваринний світ, забезпечення зацікавлених організацій і населення поточною