ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ҐРУНТОЗНАВСТВА.

В. П. Амалицький — геолог і па­леонтолог; К- Д. Глінка — академік, ґрунтознавець; П. В. Стоцький — перший редактор журналу «Почвоведение», заснованого у 1899 р. ; Г. Ф. Морозов — засновник сучасного вчення про ліс; ака­деміки Л. І. Прасолов, Б. Б. Полинов та ін.

Праці В. В. Докучаєва та його учнів швидко поширились в Росії і за її межами. Ідеї Докучаєва стимулювали наукові дос­лідження в галузі природознавства. Його пріоритет у створенні генетичного ґрунтознавства був незаперечним.

В той самий період вчені інших країн також провели важливі дослідження в галузі ґрунтознавства.

Німецький геолог і географ Ф. Ріхтгофен виділив на земній поверхні області формування ґрунтоутворюючих порід.

Видатний американський ґрунтознавець Є. Гільгард (1833— 1916) вважав, що провідна роль у ґрунтоутворенні і вивітрюванні належить кліматичним факторам. Пізніше він дійшов висновку, що на ґрунтоутворення впливають також материнська порода, ре­льєф і рослинний покрив. Отже, Е. Гільгард був близько до пра­вильного розуміння процесу ґрунтоутворення.

Велику роль в історії ґрунтознавства відіграв німецький ґрун­тознавець Е. Романи (1853—1926), який в кінці XIX ст. стояв на позиціях генетичного ґрунтознавства. Він відкрив тип бурих лі­сових ґрунтів, поширених у Західній Європі під широколистяними лісами, широко використовував праці докучаєвської школи. В од­ній із своїх праць (1911) він писав: «Доведеться вчитися російсь­кій мові тим ґрунтознавцям, які хотіли б стояти на сучасному науковому рівні. . . Тільки завдяки російським вченим ґрунтознавст­во перетворилось у науку, що обіймає всю земну кулю», Плідно працювали в цей період також ряд інших зарубіжних вчених: Ю. Шлезінг (Франція), Г. М. Мургоч (Румунія), Н. П. Пушкаров (Болгарія), П. Трейтц, А. Зігмонд (Угорщина), С. Міклашевський (Польща), І. Копецький (Чехословаччина) та ін.

9. Завоювання докучаєвським вченням провідного положення в світі, нові класифікації ґрунтів в різних країнах; диференціація ґрунтознавства в країнах Азії, Африки і Латинської Америки; вчення про вбирну здатність ґрунту (початок XX ст. ).

Цей період був ознаменований широкомасштабними ґрунтово-географічними дослідженнями. Були описані ґрунти сухих і пус­тинних степів Росії, Сибіру і Середньої Азії, складена карта ґрунтів Азіатської Росії. В Москві розвиваються центри ґрунтознав­ства (Московський університет, Петровська сільськогосподарська академія).

У 1925 р

створюються Ґрунтовий інститут АН СРСР ім. В. В. Докучаєва, Інститут ґрунтознавства при Середньо-Азіатському державному університеті, Секція ґрунтознавства при наркома­ті землеробства УРСР та ряд ін.

В двадцяті і тридцяті роки видано ряд ґрунтово-географічних карт, проведені великомасштабні ґрунтові дослідження на значних територіях, сформувалось меліоративне ґрунтознавство. З’явилось багато нових теоретичних розробок з ґрунтознавства, за яки­ми стояли імена видатних вчених (Глінка К. Д. , Гедройц К. К. , Неуструєв С. С. , Вільямс В. Р. , Полинов Б. Б. , Просолов Л. І. , Захаров С. О. , Соколовський О. Н. , Коссович П. С. , Вернадський В. І. , Прянишников Д. М. , Тулайков М. М. та ін. ).

Великий внесок у розвиток генетичного ґрунтознавства зробив видатний український ґрунтознавець академік Соколовський Олек­сій Никанорович. Він народився 13 березня 1884 р. в селі Велика Бурімка на Черкащині в сім'ї священика. У 1908 р. закінчив Ки­ївський університет, а в 1910 р. — Московський сільськогосподар­ський інститут. З 1911 р. працював у лабораторіях Д. М. Прянишникова і В. Р. Вільямса. З 1924 р. він професор, а з 1944 — ректор Харківського сільськогосподарського інституту ім. В. В. Доку­чаєва. У 1945 р.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні