Держава у політичній системі. Політична свідомість та ідеологія

ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термі­нологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними дог­матичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомо­сті мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.

Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб'єктів, політич­них лідерів. Це один з дійових каналів демократичної політичної системи, завдяки якому політичні структури спроможні збагнути Інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.

Відчуження демократії від влади упродовж трива­лого часу відбувалося шляхом перекручення громад­ської думки, неадекватного її вираження. Вузько-групові, келейні інтереси тих, хто тримав владу, не підда­валися соціальній експертизі на людяність. Монополь­ність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужувала різноманітність думок людей. В основі плюралізму лежить незбіг інтересів соціальних спіль­ностей, але він не заперечує спільних інтересів суспіль­ства і держави.

 Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вира­ження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.

Однією з поширених соціальних суперечностей є під­хід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним

Він за­безпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспіль­ної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і полі­тичного життя, то пізнання його, вироблення практич­них рекомендацій є саме по собі благом, яке слід під­тримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Со­ціологічна наука видасть бажаний результат, який зде­більшого ніким не використовується. Отже, створюва­лася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умо­вах антидемократизму, авторитарності думки . керів­ництва, низької демократичної культури мас е про­фанацією.

Нині йдеться не просто про подолання догматичного, консервативного погляду на громадську думку, а про її нову роль. Громадська думка має базуватися на все­мірному розвитку демократичних інститутів, що дають змогу подолати бюрократичні перекручення, косність, підміну волі народу адмініструванням, на можли­востях широкого використання і розвитку демократич­них відносин для безпосередньої участі людей у по­літичних процесах та управлінні ними. У такий спо­сіб можливе досягнення належного рівня громадської думки.

Нині суть проблеми полягає не лише у вивченні громадської думки як фактора демократизації політич­них процесів, а й у дослідженні обстановки, відносин, за яких виникає громадська думка, факторів, що зу­мовлюють її істинність, адже громадській думці пере­дують суспільні настрої. Ці дві лінії творчого пошуку невіддільні, але відносний поділ їх необхідний, оскільки дає інформацію щодо суб'єктів громадської думки й обстановки, у якій відбувається оцінка ними предмета обговорення.

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні