Політичні теорії епох раннього Християнства, Середньовіччя і Нового Часу

План

Політичні погляди ранньохристиянського світу.  

Політологія середньовіччя.  

Політична думка Нового часу.  

Література.  


Політичні погляди ранньохристиянського світу.  

На Сході й на Заході розвивалася переважно завдяки старан­ням представників богослов'я. Адже з економічним, полі­тичним, моральним, інтелектуальним занепадом Греції та Риму земна держава поставала як втілення зла, безза­коння, несправедливості, терору, експлуатації, розбеще­ності. Така політична реальність створила сприятливі умови для бурхливого розвитку християнства.

Згідно з його ученням людина — вершина творіння Бога, носій образу і подоби Божої, духовно-тілесна істо­та, що об'єднує матеріальне і духовне начала, вічна, без­смертна, раціональна, наділена даром творчості, вільна як перед Богом, так і перед дияволом. Вона відповідає за лад у світі та в самій собі. Але гріхопадіння Адама і Єви, гріхи їх нащадків порушили первісну богоподібність, не­винність, і людина стала носієм гріховності. Першим пе­реможцем гріховної сили став Ісус Христос, який приніс нове вчення, взяв на себе гріхи світу і врятував людство. Однак страждання у християнстві — не самоціль, а сила в боротьбі зі злом у собі та навколо себе. Призначення людини — не аскетичність, а самовдосконалення, законослухняність, виконання Божих заповідей і покірність цер­кві. Християнство виходило з ідеї свободи і рівності лю­дей, закликало до вияву доброї волі, взаємного прощен­ня, любові й справедливості незалежно від'звань, станів, титулів, багатства і віку.

Якщо протягом перших трьох століть римські імпера­тори нещадно нищили прихильників та послідовників християнства, то у 313 р

, за царя Константина Великого, воно було проголошено пануючою релігією в імперії.

Хоча римські імператори вважали себе намісниками Бога на землі, не обмеженими ніякими законами, церк­ва все більше прагнула утвердити в суспільному житті зверхність духовної влади над світською. Єпископ Аврелій Августин (354—430) у праці «Про град Божий» виступав за верховенство церкви в політичному житті. Держава, на його думку, — сукупність людей, об'єднаних суспіль­ними зв'язками, її зусилля повинні спрямовуватися не лише на задоволення земних потреб, а й на нищення во­рогів церкви, запобігання злочинові проти Бога. Надмі­рне насильство не бажане, але необхідне; рабство супере­чить природі людини, але встановлене Богом як пока­рання за гріхи; свобода волі приємна, але виражається лише у схильності індивіда до порочних дій; державна влада нічим не відрізняється від зграї розбійників, але політичну опозицію треба рішуче викорінювати.

Виправданням феодального устрою, що виявилося у формулі «церква — сонце, держава — місяць», позначе­ні суспільно-політичні теорії схоластів, які вважали, що людина взагалі (як родове узагальнення) не існує, реаль­ними є лише окремі особи. Англієць Ансельм Кентербе-рійський (IX ст. ) — батько схоластики — використовую­чи постулати логіки, доводив необхідність втілення Бога в людині. Француз Іоанн Солсберійський (XII ст. ) високо оцінював роль римського права у вихованні людини, ви­правдовував тираноборство. Італієць Йоахим Флорський (XII ст. ) засуджував насильство, яке назавжди переможе дух свободи, любові й миру. Німець Альберт Великий (ХНІ ст. ) понад усе ставив совість людини, завдяки якій вона втілює універсальні принципи моральної поведінки.

Найпомітніша постать цього періоду — Фома Аквінський (1224—1274), домініканський теолог, автор праць «Сума проти язичників» та «Сума теології». Особистість він розглядає

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні